Це покарання застосовується в тих випадках, коли за характером вчинення винним службових злочинів або при занятті певною діяль-ністю суд визнає неможливим збереження за ним права обіймати ці посади або права займатися відповідною діяльністю.

Зазначене покарання позбавляє засудженого суб'єктивного права на вільний вибір посади, певних занять протягом часу, вста-новленого у вироку суду. Застосування цього покарання приво-дить до втрати або обмеження деяких пільг і переваг (пов'язаний з цим покаранням перехід на іншу роботу може спричинити пе-рерив спеціального трудового стажу та ін.). Через відносно три-валий строк цього покарання воно може привести до декваліфі-кації засудженого, необхідності здобувати нову спеціальність і тим самим не тільки заподіює особі моральні страждання, а й зачіпає її майнові інтереси.

Як основне покарання позбавлення права обіймати певні поса-ди або займатися певною діяльністю призначається в тих випадках, коли воно передбачено в санкції відповідної статті КК, за якою ква-ліфіковано злочин засудженого, або в порядку переходу до нього як до більш м'якого покарання порівняно, наприклад, з позбавленням волі (ст. 69 КК).

Як додаткове покарання позбавлення права обіймати певні по-сади або займатися певною діяльністю може призначатися як тоді, коли воно прямо зазначено в санкції статті КК, за якою засуджено винного (наприклад, статті 191, 286), так і тоді, коли воно в санкції прямо не передбачено. У цих випадках суд керується положеннями ст. 55 КК, що дає йому право застосувати дане покарання, якщо буде визнано неможливим збереження за засудженим права обіймати ті чи інші посади або займатися певною діяльністю.

Отже, якщо конфіскація майна або штраф як додаткові покарання можуть призначатися лише за умови, що вони як такі передбачені в санкції статті КК, то позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не пов'язано з цими обмеженнями і може бути застосовано судом на підставі ст. 55 КК.

Призначаючи розглядуване покарання, суд у вироку повинен чітко вказати, якої саме посади (посад) позбавляється права обійма-ти засуджений. Наприклад, комірник, засуджений за привласнен-ня товарів, що знаходилися в його розпорядженні, може бути по-збавлений права обіймати посади, пов'язані з розпорядженням ма-теріальними цінностями.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, якщо воно призначено як додаткове покарання до ареш-ту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні чи по-збавлення волі на певний строк, поширюється на весь строк відбуван-ня основного покарання і, крім того, на строк, встановлений вироком суду. Якщо ж це покарання призначене як додаткове до іншого виду основного покарання (наприклад, до виправних робіт), то його строк обчислюється з моменту набрання вироком суду законної сили.

Засудження до позбавлення права обіймати певні посади або зай-матися певною діяльністю тягне за собою судимість, яка погашуєть-ся з моменту закінчення строку цього покарання (п. З ст. 89 КК).

Розділ 19. Призначення покарання

Принципи призначення покарання

1. Необхідною передумовою призначення покарання є вчинен-ня особою злочину, який прямо передбачений у кримінальному за-коні. Лише коли в ході судового розгляду повністю буде доведено, що підсудний винний в інкримінованому йому злочині, коли цьому злочину у вироку суду буде дана правильна кваліфікація, створюєть-ся законна підстава для призначення покарання.

Призначення покарання грунтується на певних принципах, а саме: законності покарання; визначеності покарання в судовому вироку; обгрунтованості й обов'язковості мотивування покарання у вироку; гуманності покарання; індивідуалізації і справедливості покарання.

2. Законність покарання полягає у вимозі призначення покарання відповідно до кримінального закону. Згідно з цим принципом пока-ранню підлягає лише особа, яка винна у вчиненні злочину; покаран-ня може призначатися лише за вироком суду; система і види пока-рань, що можуть бути призначені судом, вичерпно перелічені в за-коні; кожне з покарань може призначатися лише в порядку і межах, встановлених законом.

3. Визначеність покарання в судовому вироку як принцип призна-чення покарання прямо випливає з принципу законності і полягає в тому, що призначене особі покарання повинно бути визначене в су-довому вироку з точним зазначенням як виду, так і строку цього по-карання. Такий принцип дістав своє закріплення ще в 1922 р. Так, від-повідно до ст. 339 КПК 1922 р. покарання у вироку повинно бути ви-значено таким чином, щоб не виникало ніяких сумнівів при виконанні вироку щодо роду і розмірів покарання, призначеного судом. Ця нор-ма була потім відтворена в ст. 309 КПК 1927 р. і міститься в чинному праві (ч. 6 ст. 335 КПК 1960 р.). Кримінальний закон не знає винятків із цього правила. Більш того, ст. 73 КК встановлює, що строки пока-рання обчислюються в роках і місяцях, і навіть, у ряді випадків, у днях.

4. Обґрунтованість покарання і обов 'язковість його мотивуван-ня у вироку полягають у тому, що покарання застосовується лише тоді, коли це необхідно і доцільно. Тому там, де застосування пока-рання не викликане необхідністю, а доцільне, наприклад звільнен-ня особи від покарання, суду слід керуватися положеннями, перед-баченими статтями 74 і 75.

З обґрунтованістю покарання пов'язана обов'язковість його мо-тивування у вироку. Необхідність мотивування покарання ґрунтуєть-ся на єдності злочину й покарання, яка у вироку набуває свого кон-кретного прояву. Покарання може бути призначене лише в обвину-вальному вироку, що констатує вчинення підсудним певного злочину. Тому мотивування, що обґрунтовує факт вчинення злочину і його кваліфікацію, як свій наступний елемент передбачає і мотивування покарання, що застосовується до засудженого. Як застосування по-карання неможливе без вчинення злочину, так і констатація у виро-ку винності