Кожна обставина, що пом'якшує та обтяжує, не повинна розгля-датися ізольовано, закон орієнтує суд на врахування всіх обста-вин у їх сукупності, що і є підставою вибору судом конкретної міри покарання. У такій сукупності одна обставина підкріплює другу, дру-га нейтралізується, третя виступає як більш вагома, четверта — як менш вагома тощо.

Важливе практичне значення при урахуванні обставин, що по-м'якшують та обтяжують покарання, має ситуація, коли одна і та ж обставина, як ознака простого або кваліфікованого складу конкрет-ного злочину, водночас передбачена в диспозиції статті Особливої частини і у статтях 66 або 67.

Так, у ст. 116 передбачена відповідальність за вбивство, вчине-не в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло вна-слідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Така обставина і впливає на ква-ліфікацію вбивства. Але в п. 7 ст. 66 ця ж обставина передбачена як така, що пом'якшує покарання. Чи може суд, кваліфікуючи дії винного за ст. 116, водночас при призначенні покарання визнати таке сильне душевне хвилювання, відповідно до п. 7 ст. 66, як об-ставину, що пом'якшує покарання? Або: чи може суд, визнаючи особу винною у повторній крадіжці (ч. 2 ст. 185), водночас, при призначенні їй покарання, визнати повторність, відповідно до п. 1 ст. 67, обставиною, що обтяжує покарання? Практика при вирішенні цього питання довго була суперечливою. Новий КК у ч. З ст. 66 і ч. 4 ст. 67 вирішив це питання однозначно: якщо будь-яка з обставин, яка пом'якшує або обтяжує покарання, передбачена в статті Особ-ливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфіка-цію, суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує або обтяжує. І це правильно. Адже, напри-клад, врахувати двічі — при кваліфікації злочину і при призначенні покарання — ту саму обставину, що обтяжує, — це значить поруши-ти відомий принцип права: non bis in idem (не можна судити за те саме двічі).

4. Призначення покарання за незакінчений злочин і за злочин, вчинений у співучасті

Розвиваючи положення статей 65-67, ст. 68 регулює питання про призначення покарання за незакінчений злочин, тобто за готування або замах на злочин, а також за злочин, вчинений у співучасті.

При призначенні покарання за готування або замах на злочин, крім урахування ступеня тяжкості злочину, суд враховує: 1) ступінь здійснення злочинного наміру і 2) причини, внаслідок яких злочин не був доведений до кінця.

Ступінь здійснення злочинного наміру визначає, до якої стадії був доведений злочин — до стадії готування чи до стадії замаху. За готу-вання до злочину за загальним правилом призначається більш м'яке покарання, ніж за замах. Якщо йдеться про замах, слід враховувати, був він закінченим (так званий невдалий замах) чи незакінченим (так званий перерваний замах). Так, особі, яка стріляла в потерпілого з метою його вбити, але лише поранила його (закінчений замах), за інших рівних умов буде призначено більш суворе покарання, ніж особі, яка з цією метою лише навела пістолет на потерпілого, але ви-стрілити не встигла, бо була затримана (незакінчений замах).

Слід також встановлювати, чому підготовчі дії або замах винний не довів до кінця (через неосвіченість, хвилювання, невміння, непри-датність застосовуваних знарядь або через опір жертви, неможли-вість відкрити сховище, затримання тощо). Невміння як причина не доведення задуманого злочину до кінця може тягти за собою більш м'яке покарання, ніж припинення злочину через перешкоду або опір, що чинив потерпілий.

При призначенні покарання співучасни-кам суд, крім загальних засад, враховує 1) характер і 2) ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

Характер участі визначається тієї роллю, що її виконав співучас-ник злочину: був він організатором злочину, його виконавцем, під-бурювачем чи пособником. Підбурювачу, наприклад, буде призначе-не покарання більш суворе, ніж пособнику. Підбурювач схилив до злочину, пособник лише сприяв цьому. Ще більш суворе покарання повинно бути призначене співучаснику, який поєднував дві чи біль-ше ролей при вчиненні злочину (він був, наприклад, організатором і виконавцем, підбурювачем і пособником).

Ступінь участі в злочині означає інтенсивність дій співучасни-ка. Можна бути активним виконавцем злочину, а можна виконувати цю роль, підпорядковуючись іншим співучасникам, можна бути пособником, який дав знаряддя для вчинення крадіжки, і пособником, який лише зазначив місце, де цю крадіжку можна вчинити. Таким співучасникам за інших рівних умов буде призначене різне за суво-рістю покарання, причому активному виконавцю або фізичному пособнику — більш суворе.

5. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

1. Конструюючи санкції статей КК, законодавець намагається надати суду максимальні можливості для індивідуалізації покаран-ня. Проте різноманітність життєвих ситуацій, різні комбінації обста-вин, що пом'якшують покарання, виняткові обставини конкретної справи можуть привести до висновку, що навіть призначення пока-рання, яке дорівнює мінімуму санкції статті, або найбільш м'якого виду покарання при санкції альтернативній, є надто суворим, різко не відповідає обставинам справи і таким чином не відповідає тій меті, що сформульована в ст. 50. Маючи на увазі зазначені ситуації, ч. 1 ст. 69 встановлює: «За наявності декількох обставин, що пом'як-шують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням