КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з історії держави і права

ПЛАН

Розробка і прийняття кримінального кодексу.

Система злочинів та види покарань

1. Розробка і прийняття кримінального кодексу

Після цивільного кодексу найбільш значним є кримінальний кодекс. Він був створений на основі прогресивних ідей (наказів), сформульованих у Декларації прав людину і громадянина 1789р. Накази депутатам Генеральних штатів 1789 року буяли вимогами корінних реформ карного права. Виборці хотіли, щоб строката суміш римського і звичайного права, ордонансів і судових рішень була замінена кодексом карного права. Накази наполягали на рівності громадян перед карним законом, на зм'якшенні каральних мір, на тому, щоб покарання не поширювалися — як було до того — на близьких злочинця, на його родину. Вимагали визначеності покарань. Хотіли некараності «релігійних злочинів» і, звичайно, злочинів проти так званих добрих удач.

На багатьох наказах лежить відбиток просвітньої філософії. Одним з перших Монтеск'є наполягав на тому, що закон зобов'язаний карати тільки зовнішні дії, визнані злочинними, але не думки, не намір.

Він же повстає проти переконання, начебто жорстокість покарання є необхідним: тоді найкращими повинні бути визнані самі жорстокі закони.

Слідом за Монтеск'є Ч. Беккаріа буде відстоювати гуманізацію покарань, обмеження суддів абсолютно визначеними санкціями т.д.

Вольтер знущається з урядів, що використовують жорстокість закону в інтересах політики і для дисциплінування адміністрації. «У нашій країні, — іронізує він, — не заважає час від часу убивати одного адмірала, щоб додати бадьорості іншим».

Марат вимагає (у своєму Плані кримінального кодексу) справедливості покарання. Суворо карати легке порушення законів — у Франції в той час страчували за дрібну домашню крадіжку — «значить не тільки даремно пускати в хід весь авторитет влади», пише він, «це значить множити злочину, це значить штовхати злочинців на останні крайності».

Безпосередньо до карного права відносяться наступні положення Декларації: «Закон вправі забороняти тільки вчинки, шкідливі для суспільства, усе, що не заборонено законом, дозволене» (ст. 5); «3акон є вираження загальної волі. Він повинний бути однаковий для всіх і тоді, коли робить заступництво, і тоді, коли карає» (ст. 6); «Закон повинний установлювати тільки строго й очевидно необхідні покарання; ніхто не може бути покараний інакше, як у силу закону, встановленого й обнародуваного до здійснення злочину і законно застосованого» (ст. 8).

У цих статтях Декларації знайшли вираження принципи законності, рівності всіх перед карним законом, пропорційність покарань і злочинів, неприпустимість зворотної чинності закону.

Перший проект кримінального кодексу, прийнятий у 1791р., здійснював нову кримінально-правову програму і може бути визначений як перший кримінальний кодекс буржуазії. У цей період буржуазія була зацікавлена в збереженні завоювань революції, і тому найбільше послідовно намагалася реалізувати принципи Декларації.

Установчі збори відмовилися від «уявлюваних злочинів», породжених фанатизмом і неуцтвом, прийняло ідею обмеження суддівського розсуду точним розпорядженням закону (аж до заборони тлумачити його); відмовилося від кваліфікованої страти («досить простого відсікання голови») і т.д.

Буржуазно-демократичний характер кримінального кодексу 1791 року суперечив інтересам політичного режиму, що склався при Наполеоні. У 1808 році призначається комісія з кодификації карних законів на чолі з Таржі. У 1810 році КК Франції був затверджений.

Однозначна оцінка кодексу навряд чи можлива. У порівнянні з карним правом феодальних монархій, з незвичайно жорстоким англійським карним «кодексом», німецькими й австрійськими укладеннями французький кодекс 1810 року з'явився актом безсумнівного прогресу.

Класичний (для буржуазного права) характер кодексу був дуже помітний у формулюванні загальних принципів карного права, у визначенні ознак злочинного діяння та іншому.

2. Система злочинів та види покарань

Щодо покарань, то кодекс 1810 року запозичає в минулого часу багато такого, що свідчило про жорстокість, мстивість і нерозбірливість режиму.

Кодекс наказує страту для невиправдано широкого кола злочинів, включаючи політичні. Він не визнає зм'якшуючих провину обставин. Він зберігає ганебні покарання у виді таврування, виставляння в ганебного стовпа і як доповнення до страти відсікання руки. Він допускає «цивільну смерть».

Юридичний стан «цивільної смерті» було відомо давньоримському і феодальному праву. Полягало воно в позбавленні майнових, батьківських прав, іноді вигнанні і т.п.

Кодекс 1810 року випливав з тієї ж традиції. Всяка угода, укладена засудженим до «цивільної смерті», вважалася незаконної, усяке придбане ним майно відходило скарбниці. Дружина у випадках, якщо вона не бажала разлучения, визнавалася наложницею, діти, породжені нею, — незаконними.

Відмовлення від обліку зм'якшуючих вину обставин був даниною середньовічному праву з його зневагою суб'єктивною стороною злочину (оцінювався головним чином об'єктивна шкода; мотиви злочину мало цікавили), але ще більше — використанням традиції в інтересах посилення покарань.

Допущення широкого суддівського розсуду у виборі засобів покарання — велике зло. Але далеко не благо й інше, пряме протилежне — стиснення судді вузькими рамками розпоряджень, заборона чи зм'якшувати підсилювати покарання в залежності від обставин справи. Саме це останнє характерно для такого реакційного зводу, яким була австрійська Терезіана 1769 року. І те ж саме можна сказати про Прусське земське укладення 1794 року. У Баварії закон заборонив навіть наукове коментування карного права.

За допомогою карного права буржуазія прагнула зміцнити тільки ті результати революції, у яких була зацікавлена. Тому Кодекс 1810р. зробив крок назад у порівнянні з кодексом 1791р. Проте, Кодекс 1810р. заслуговує назви класичного кодексу буржуазії. Кодекс зі змінами і доповненнями діє у Франції дотепер, і послужив зразком для багатьох буржуазних країн.

Кодекс починається з попередніх положень, у яких злочинні діяння підрозділяються на види, причому в основу розподілу покладений характер покарання: злочинне діяння, що закони карають поліцейськими покараннями,