Як наслідок функціонування тіньової економіки поширення набула корупція. Це пояснюється перш за все природним прагненням людини задовільнити свої потреби в умовах, коли зробити це легальним шляхом практично неможливо.

В умовах тотального регулювання державою економічної діяльності, яке здійснюється чиновниками заробітна плата яких дорівнює мінімальним життєвим потребам, в суспільстві постійного дефіциту товарів та послуг, було б дивним якщо б це явище ненабуло поширення.

Корупція - це явище, яке характеризує політичні та економічні процеси, які відбуваються в суспільстві.

Тривожним є той факт, що в нашій країні спостерігається тенденція проникнення представників організованої злочинності в сферу влади і навпаки. Таким чином у нас розвивається процес від грошей до влади і від влади до грошей, коли не тільки злочинці можуть ставати владою, а й представники влади можуть стати злочиннцями.

З метою запобігання корупції в Україні в 1995 році було прийнято Закон України “Про боротьбу з корупцією”, який дає визначення цьому явищу - корупція, це діяльність осіб, уповноважених на виконання державних функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг тощо. Однак прийнятий закон не повністю відобрає увесь спектр корупційних дій, штучно звужується коло дій, які можуть бути віднесені до корупції, не зроблено диференціацію за ступенем суспільної небезпечності тощо.

Таким чином, організована злочинність, тіньова економіка і корупція нерозривно звязані. Наприклад, переведення валюти за кордон. В результаті проведення таких операцій відбувається накопичення великих грошових сум на рахунках в іноземних банках. Для здійснення таких операцій створено велику кількість фіктивних підприємств і організацій тощо.

4. Методи боротьби з організованою злочинністю

Організовану злочинність робить такою прибутковою і безнаказаною корупція. Отже, основним методом боротьби з нею - є боротьба з корупцією.

Найефективніший спосіб боротьби з корупцією - це створення умов, які перешкоджатимуть її появі і розвитку.

Законодавство про боротьбу з організованою злочинністю базується на Конституції України і включає Закон України “Про боротьбу із злочинністю”, Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси України, закони України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про прокуратуру", інші закони.

Ефективна боротьба з корупцією можлива за умови створення та реалізації належної системи забезпечення цієї діяльності.

Кадрово-професійне забезпечення боротьби з корупцією передбачає побудову ефективної системи підготовки, добору та розстановки кадрів для державної служби, управлінських ланок правоохоронних органів, їх атестації, професійного навчання та виховання, перепідготовки, а також стимулювання чесного і сумлінного ставлення до виконання службових обов'язків. Особливу увагу слід приділяти кадрово-професійному забезпеченню державних органів, що безпосередньо здійснюють боротьбу з корупцією.

Успішна боротьба зі злочинністю передбачає глибоке вивчення злочинів різних категорій з розкриттям їх рівня, структури, динаміки, причин і умов їх вчинення, а також розробку на цій основі системи ефективних заходів профілактики.

Організована злочинність становить значну небезпеку для суспільства, особливо коли воно знаходиться у стані реформування та розбудови державно-правової системи. Саме така, сприятлива для організованої злочинності, ситуація містить у собі загрозу її проникнення практично у всі сфери суспільних відносин, галузі господарювання та управління.

Буквальне тлумачення терміну “організована злочинність” дозволяє віднести до цієї категорії будь-який злочин з елементами організації його підготовки та вчинення (злочин може бути організовано як однією особою, так і групою осіб). Думка пересічного громадянина, особливо того, який особисто зазнав втрат від протиправних (злочинних) дій відносно цієї проблеми, проста: “Назви мені факт вчинення злочину, який не готується і не організовується. Такого, практично, немає”.

І він, в чомусь, правий. Адже його особливо не турбують наукові перипетії навколо цієї проблеми. Він впевнений лише в тому, що права і свободи як громадянина суверенної держави,, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави [1].

У цьому контексті наукова кримінологічна думка дещо інша. У процесі протистояння із суспільством організована злочинність розвивається й удосконалюється. Їй вдалося відшукати таку форму буття, яка робить її мало вразливими антикриміногенними заходами держави та суспільства.

Чітко визначилися і сформувалися два напрями такої еволюції:

1) максимальна прибутковість і вигідність злочинної діяльності;

2) забезпечення максимальної безпеки стосовно державних заходів нейтралізації та переслідування.

На підтримку цієї гіпотези не можна погодитися із висновками про те, що організована злочинність не вписується в рамки групової і рецидивної злочинності, відомої чинному законодавству. За своєю суттю – це надзвичайно негативне самостійне явище, яке виникло у процесі розвитку самої злочинності. Вона є злиттям рівних видів злочинів в єдину кримінальну діяльність. При цьому окремі суспільно-небезпечні діяння є лише певними операціями більш складної злочинної діяльності. Тут наявна система багаторівневих усталених злочинних зв’язків, що призводять до концентрації злочинності [2].

Еволюція злочинності за такою спрямованістю призвела до формування та виникнення своєрідного кримінального феномена, який особливо яскраво проявив себе в кінці другого тисячоліття.

Забезпечення