Зміст

Вступ

Види юридичної відповідальності та підстави

Суб’єкт цивільно-правових відносин

Поняття цивільно-правової відповідальності

Цивільно-правова відповідальність іноземців в Україні

Висновок

Список літератури

Вступ

Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну гру-пу правових відносин за участю фізичних і юридич-них осіб та держави в цілому.

Юридична відповідальність - це застосування до звинуваченої особи державного примушення за скоєний злочин.

Цивільно-правова відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності.

Види юридичної відповідальності та підстави

В науці класифікація видів юридичной відповідальності проводится по самим різним підставамм: по органам, реалізуючим відповідальність, по характеру санкцій, по функціям і т.і. Найбільш расповсудження отримало ділення видів відповідальності по галузевим ознакам. На цій основі розрізняють 5 видів юридичної відповідальності:

1.Матеріальная;

2.Дисциплінарна;

3.Адміністративна;

4.Цивільно-правова;

5.Кримінальна.

Цивільно-правова відповідальність наступає за порушення правових норм, регулюючих майнові відносини, а також за нанесення позадоговірної шкоди майну або особистості.

Даний вид відповідальності завжди відображається в:

в відновленні порушеного права;

наданні компенсації ( частіше грошової ).

Вказані заходи можуть застосовуватись як вибірково, так і в сукупності.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності відбувається в суворій процесуальній формі на основі норм Цивільно-процесуального кодексу (збудження справи, збирання доказів, порядок її розсмотрення,прийняття рішення та інші питання).

Рішення по цивільним справам приймаються виключно судом або суддею одноособово.

Суб'єкти цивільно-правових відносин

Суб'єктами цивільно-правових відносин є фі-зичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та осо-бистих немайнових благ. В окремих випадках суб'єк-том зазначених відносин може бути держава.

До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Для визнання осіб суб'єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб'єктності, тобто їхньої право- та дієздатності.

Цивільною правоздатністю називається здат-ність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки.

Правоздатність у громадянина України виникає від дня народження і припиняється з його смертю (або з визнанням громадянина померлим).

Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і для кожного незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належнос-ті, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду й характеру занять, місця проживання тощо. Жоден громадянин упродовж його життя не може бути по-збавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній.

Цивільна дієздатність — це здатність громадя-нина своїми діями набувати цивільних прав і ство-рювати для себе цивільні обов'язки, тобто його здат-ність розпоряджатися власними правами і нести від-повідальність за свої дії.

Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров'я фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види:*

повна дієздатність;*

часткова дієздатність; *

мінімальна дієздатність;*

обмежена дієздатність;*

визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність настає з досягненням повно-ліття — 18 років. Згідно з чинним законодавством у разі одруження особи до досягнення повноліття пов-на дієздатність у неї настає з моменту одруження.

Часткову дієздатність мають фізичні особи у ві-ці від 15 до 18 років. Вони мають право укладати угоди за згодою їхніх батьків (усиновителів) чи пік-лувальників. Крім того, вони можуть самостійно здійснювати дрібні побутові угоди; розпоряджатися своєю заробітною платнею чи стипендією; реалізову-вати свої авторські та винахідницькі права; робити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ни-ми; володіти, користуватись і розпоряджатися май-ном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств; бу-ти членами громадських організацій; нести відпові-дальність за заподіяну ними шкоду іншим особам.

Мінімальна дієздатність характерна для осіб ві-ком до 15 років, які мають право здійснювати тільки дрібні побутові угоди та робити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Якщо ж вклад було зроблено на ім'я неповнолітнього іншою особою, то розпоряджатися ним до виповнення неповнолітньо-му 15 років будуть батьки чи інші його представни-ки (всиновителі чи опікуни).

Обмежена дієздатність може бути визначена су-дом громадянам, які зловживають спиртними на-поями або наркотичними засобами. Вони можуть ук-ладати угоди щодо розпорядження майном, а також отримувати заробітну платню, пенсію чи інші види доходів та розпоряджатися ними лише за згодою пі-клувальника, за винятком дрібних побутових угод.

Громадянин, який через душевну хворобу чи не-доумство не здатний розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, а відтак над ним установлюється опіка, що приводить до втрати ним можливості щодо укладан-ня угод. Односторонні угоди (наприклад, заповіт, видача доручення і т. ін.), що були укладені до ви-знання особи недієздатною, втрачають чинність. У разі одужання чи значного покращання здоров'я громадянина, якого визнано недієздатним, суд по-новлює його в дієздатності.

Якщо громадянин зникає, його місцеперебування невідоме, розшуки його не дають позитивних ре-зультатів, а тривала відсутність на місці проживан-ня робить правовідносини за його участю невизначеними, громадянин визнається безвісно відсутнім, а потім оголошується померлим у порядку, визначено-му чинним законодавством.

Поняття цивільно-правової відповідальності

Цивільно-правова відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. На неї поширюються загальні положення про юридичну відповідальність, але вона має й такі особливості, що змушують розглядати її як самостійну правову ка-тегорію, яка здебільшого служить забез-печенню виконання зобов'язань. Саме до цивільно-правового інституту "зобов'я-зальне право", що регулюється ЦК Ук-раїни, вписана глава під назвою "Відпо-відальність за порушення зобов'язань". Цим акцентується увага на тому, що зо-бов'язання повинні належним чином ви-конуватись. Законодавець попереджає, що у разі невиконання або неналежного ви-конання зобов'язання порушник пови-нен бути притягнутим до відповідальнос-ті, тобто на нього буде накладена певна санкція.

Необхідно мати на увазі й те, що ци-вільно-правова санкція може застосову-ватись не тільки до порушників зобо-в'язань, а й до порушників інших прав. Наприклад, у разі виконання сторонами угоди,