Прокурор у цивільному процесі України
З 1 вересня набув чинності Цивільний процесуальний кодекс (далі – ЦПК), прийнятий 18 березня 2004 р. Верховною Радою України [1].
Кодексом принципово змінені положення щодо участі у процесі прокурора, якому надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Дещо змінені підстави та форми його участі, внесені зміни в його повноваження, а також в деякі інші норми ЦПК, пов’язані з цим нововведенням.
ЗАГАЛЬНІ УМОВИ УЧАСТІ ПРОКУРОРА У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
Згідно з п. 2 ст. 3 ЦПК, яка відтворює конституційне положення про право на судовий захист, у випадках, передбачених законом, до суду можуть звертатися особи, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи або державних чи суспільних інтересів. Проте у цьому пункті зазначеної статті не конкретизується, які саме особи можуть звертатися до суду на захист прав, свобод та інтересів інших осіб. Вказані особи передбачені ст. 45 ЦПК.
У пункті 1 ст. 45 ЦПК визначається така форма участі у цивільному процесі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, прокурора (виділено автором – М.Р.), органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб, як звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів у випадках, встановлених законом.
Насамперед, право на порушення цивільної справи зазначеними суб’єктами має обмежений характер, оскільки підстави реалізації цих правомочностей передбачені законом (п. 2 ст. 3 та п. 1 ст. 45 ЦПК). Крім того, це право згаданих суб’єктів спрямоване на реалізацію права інших осіб на судовий захист (п. 1 ст. 3 ЦПК). Отже, вказаними суб’єктами, зокрема прокурором, цивільна справа може бути порушена у випадках, якщо в особи, в інтересах якої порушується справа, є право на судовий захист, а також він дотримався порядку звернення до суду (статті 119–122 ЦПК). В іншому разі суддя зобов’язаний відмовити у прийнятті заяв, поданих цими суб’єктами.
Треба зазначити, що звертаючись до суду із заявою про захист прав громадян та державних інтересів, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва інтересів громадянина або держави у суді. Прокурор – особливий суб’єкт цивільного процесу і його участь у цивільному судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом (п. 2 ст. 121 Конституції України, п. 2 ст. 45 ЦПК, п. 2 ст. 5 Закону України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру»). Тобто функція представництва інтересів в суді є для органів прокуратури конституційною.
Поняття „охоронюваний законом інтерес”, що вживається, насамперед, в ч. 1 ст. 4 чинного ЦПК та інших законах України у логічно-смисловому зв’язку з поняттям „права”, треба розуміти, як прагнення до користування конкретними матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним суб’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам (п. 1 рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України [2].
Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначено, що представництво прокуратури полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом [3].
На практичному рівні розрізняють певні конкретні підстави участі прокурора у цивільному процесі: власну ініціативу та зазначення про це в законі. Передусім, Конституція і ЦПК надають прокурору право, на свій розсуд, подати позов на захист інтересів громадянина або держави. Однак такий позов він може подати тільки у випадках, встановлених як процесуальним так і матеріальним (спеціальним) законом. Вказане свідчить про те, що це правило носить бланкетний характер. Для цього в кожному конкретному випадку слід звертатися до «відкритого бланку» у вигляді конкретного нормативного акту, де можуть міститися ці правове положення.
Наприклад, Закон України „Про захист прав споживачів” надає прокурору право подати позов в інтересах покупця. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” надає право на звернення до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища та про припинення екологічно небезпечної діяльності. Закон України „Про боротьбу з корупцією” наділяє прокурора правом на звернення до суду із заявою про стягнення в доход держави шкоди, заподіяної корупційними діяннями тощо. Правовими підставами, що забезпечують безпосередньо участь прокурора в розгляді цивільної справи, наприклад, можуть бути: статті 165, 240 Сімейного Кодексу України, ст. 281 ЦПК, статті 30–32 Закону України від 16 червня 1992 р. «Про об’єднання громадян» тощо.
Отже, в кожному випадку пред’явлення позову, подання апеляційної або касаційної скарги на предмет скасування рішення або ухвали суду, внесення заяви про перегляд їх у зв’язку з винятковими чи нововиявленими обставинами, прокурор зобов’язаний обґрунтувати у своєму зверненні, у чому є порушення прав громадянина, інтересів