ІМПУЛЬСИВНІ ДІЇ. Вони спостерігаються в осіб, що знаходяться в стані сильного, частіше афективного збудження. Тому їх ще називають ІМПУЛЬСИВНО-АФЕКТИВНІ дії. Цілеспрямований, вольовий контроль за ними, їх регуляція в момент афективного спалаху під час їх здійснення можуть виявитись для суб’єкта непосильними. Імпульсивні дії легше передбачити і не допустити, ніж регулювати їх силу і спрямованість під час здійснення, особливо в тих випадках, коли суб’єкт знаходиться в стані афекту, який досягнув стадії кульмінації.

Можливість здійснення злочинів проти життя і здоров’я громадян з використанням імпульсивно-афективних дій врахована законодавством.

ВОЛЬОВІ ДІЇ. Вони чітко усвідомлюються і регулюються суб’єктом. Вони цілеспрямовані. Їх здійсненню передують вибір цілі, процеси мотивації, прийняття рішення. Прогнозуються (передбачаються) результати, які повинні, або можуть настати після їх виконання. У ході їх виконання особа може вносити певні корективи у свою поведінку.

4. Дії людини складаються з сукупності рухів, кожен з яких складає одиницю аналізу психіки. Рухи, як і дії, розгортаються в часі і просторі. Тому вони піддаються вимірам, мають різні динамічні характеристики за часом, силою, темпом, ритмом, координацією, точністю, пластичністю.

Рухи поділяються на МИМОВІЛЬНІ і ДОВІЛЬНІ. За допомогою останніх здійснюються вольові дії з безпосереднім (прямим) чи опосередкованим (непрямим) наміром.

Деякі рухи під впливом вправ набувають автоматизованого характеру у вигляді динамічного стереотипу (за І. П Павловим), стають стійкою НАВИЧКОЮ.

Юристи повинні звертати увагу на ті чи інші дії (рухи) осіб, з якими їм доводиться вступати у спілкування, на їх звички поведінки.

Якщо з метою пізнання істини за справою потрібно щоб допитуваний згадав якісь важливі обставини, його просять детально (розклавши на окремі дії, рухи) розповісти як він, наприклад, йшов, куди звернув, скільки зробив кроків у сторону тощо. Проте, іноді щоб активізувати мнемічні процеси, допитуваному пропонується відтворити послідовність своїх дій не тільки в прямій послідовності, але і в хронологічно оберненому порядку.

Під час слідчого експерименту, підозрюваному в навмисному вбивстві, який пояснюєте що сталось своїм необережним поводженням зі зброєю, пропонують показати - рух за рухом - як

він поводився зі зброєю, яким чином міг „випадково” натиснути на пусковий гачок і зробити постріл.

Психологічний аналіз злочинної поведінки при різних формах провини.

1 . В літературі часто зустрічається використання термінів „злочинна поведінка” і „злочин” в якості синонімів. Але таке слововживання є не зовсім точним, оскільки злочинна поведінка - поняття більш ширше, яке включає не тільки сам злочин як суспільно небезпечне, протиправне діяння (дія або бездіяння), але і його джерела; виникнення мотивів, постановку цілей, вибір засобів, прийняття суб’єктом майбутнього злочину різних рішень.

Аналізуючи з психологічної сторони злочинну поведінку слід помічати не тільки сам злочин, але і його зв’язки з зовнішніми факторами, а також „внутрішні, психічні процеси і стани, які спрямовують і контролюють його виконання”. Злочинна поведінка - це процес, який розгортається у часі і просторі. Він включає не тільки самі дії, які змінюють зовнішнє середовище, але і психологічні явища, які їм передували, та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку.

2. Якщо схематично уявити собі процес формування та прояву злочинної поведінки

суб’єкта, який навмисно скоїв злочин, тоді такий процес умовно можна розділити на два основних етапи.

Перший етап - МОТИВАЦІЙНИЙ. На даному етапі у суб’єкта під впливом потреби, що виникла, формується досить активний потребовий стан, який може пізніше перейти в мотив протиправної поведінки, а саме у тих випадках, коли потреба, що виникла, не може бути реалізована законним шляхом.

На даному етапі часто відбувається боротьба мотивів. Процесу мотивації, змістом якого є боротьба мотивів на скоєння злочину, супутніми є процеси цілеутворення, вибір об’єкта на який суб’єкт планує спрямувати свої злочинні дії. Спочатку мотиви та цілі можуть і не співпадати. Проте надалі можливий своєрідний зсув мотиву на ціль.

Своєрідним закінченням даного етапу є прогнозування, яке протікає або в розгорнутому вигляді з програванням подумки ролей - образів, або у стисненому, згорнутому вигляді, і потім - прийняття рішення.

Після того як прийняли рішення, оцінюються умови, в яких будуть скоюватись протиправні дії, з точки зору того, наскільки вони будуть сприяти досягненню поставлених цілей, підшукуються, вибираються засоби та способи, знаряддя злочину. У випадку підготовки групового злочину розподіляються ролі з їх функціональними обов’язками між його учасниками.

3. Інтерес складають найбільш загальні закономірності виникнення і формування мотивів злочину. При цьому в мотиваційних процесах можна виділити такі найбільш важливі етапи.

Поява потреби, як джерела активності особистості.

Виникненню мотивів будь-якої діяльності, протиправної теж, передує поява певної потреби. В результаті переживання суб’єктом потреби, що виникла, як своєї, особистісно-значимої, появляється особливий, актуальний для даного суб'єкта, потребовий стан. Потребовий стан не є чимось застиглим, зарання запрограмованим. Під впливом різних суб’єктивних і зовнішніх факторів потреби можуть змінювати свою напругу, згасати і відтворюватись знову, персоніфікуватись у відповідності до основних структур особистості - світоглядом, ціннісними орієнтаціями. Потреби в онтогенезі особистості зазнають внутрішньої перебудови.

Потребова сфера багатьох правопорушників характеризується порушенням рівноваги між різними видами потреб і способами їх задоволення, переважанням в її структурі духовно збіднених, асоціальних потреб, які суттєво переважають нормальні потреби цих осіб і у випадку боротьби мотивів можуть „переважити”, негативно вплинувши на вибір цілей і засобів діяльності.

Перехід потреби в мотив протиправної поведінки.

В залежності від того, яке значення надає потребі конкретна людина, вона або стає спонукальною силою (мотивом), або поступово втрачає своє актуальне значення.

Виявлення інтересів і потреб,