Часто, зізнавшись у скоєнні злочину, винуватці вперто відмовляються назвати справжні мотиви, приховуючи їх від суспільства і свого оточення менш засуджуючими спонуканнями. Це - своєрідний психологічний захист, самовиправдання, перенос відповідальності за скоєне на потерпілого, приписування собі благородних мотивів, прагнення до справедливості.

Таким чином, особистісний зміст самооцінок злочинців має ніби дві сторони; одна для себе (своєрідний „робочий варіант”) і інша - для навколишніх, яка виконує тактичну (приховати справжні спонукання від органів правосуддя, щоб полегшити міру покарання) і морально -психологічну (виправдати свої вчинки перед найближчим оточенням) функції.

В процесі формування мотиву ми бачимо своєрідний трикутник; потреба - особистісний зміст – ситуація. Це – елементи, які постійно взаємодіють між собою.

Ситуативно зумовлений розвиток мотивації має місце і в злочинній поведінці. Цю ситуацію називають КРИМІНОГЕННОЮ. Такою її можуть зробити різні обставини: невизначеність, непередбачливість розвитку події, поведінка різних осіб, екстремальність, швидкоплинність подій, що відбуваються; конфліктний характер стосунків сторін з наявністю провокуючих елементів; безконтрольність, відсутність певного порядку, дисципліни.

Досить важливе місце в процесі формування мотивів мають психологічні механізми цілеутворення. Ціль дій, в порівнянні з мотивами завжди більш предметна. В ній ніби кумулюються в свідомості людини і її потреби, її прагнення, інтереси і самі мотиви зсуваються на ціль діяльності.

4. Після того як рішення прийняте, на зміну мотиваційному приходить другий етап - РЕАЛІЗАЦІЇ РІШЕННЯ: скоюються протиправні дії і як наслідок цього настає злочинний результат, який може і не співпасти з зарання наміченою ціллю. В подібній ситуації (крім випадків, коли ціль і результат співпадають) можуть зустрітись наступні варіанти:*

ЦІЛЬ ВИЯВИЛАСЬ "НЕДОВИКОНАНОЮ": результат повністю або частково не досягнуто через об’єктивні фактори;*

ЦІЛЬ ВИЯВИЛАСЬ "ПЕРЕВИКОНАНОЮ": досягнутий результат в ході скоєння злочинних

дій перевищив раніше поставлену ціль (наприклад, в результаті розбійного нападу настала

смерть потерпілого від одержаних тілесних пошкоджень) тобто мав місце результат, який зарання не планувався.

Названі вище процеси закінчуються оцінкою винуватцем досягнутого результату, прогнозуванням своєї подальшої поведінки в ході попереднього розслідування та під час суду.

Проте не можна не враховувати того, що спочатку потреби, які виникли у суб'єкта і зіграли свою роль в скоїнні ним злочину, поступаються своїм домінуючим місцем в ієрархії всіх його потреб, тепер для нього найбільш актуальними є потреби уникнути розкриття та покарання.

В загальній мотиваційній структурі особистості потреба уникнути покарання в окремі періоди займає міцне, провідне місце. Ця потреба породжує такий сильний емоційно насичений мотив, як страх перед покаранням. Він у свою чергу є могутнім „мотиватором” усієї майбутньої діяльності, у тому числі і протиправної, яка спрямована на досягнення знову виникаючих (тепер вже у зв’язку із скоєним злочином) цілей: приховати сліди злочину, сховатись від органів правосуддя, знищити свідків злочину.

В цій типово кримінальній ситуації винуватець переживає стан психічної напруги, який викликаний тим фактором, що досягнення злочинної цілі раніше здавалося б здатною задовольнити його потребу, яка виникла на початку, тепер вже виконує іншу функцію - зумовлює появу нових спонукань, які спрямовані на уникнення покарання.

Аналізуючи механізм злочинної поведінки не можна також ігнорувати такі важливі фактори, які визначають поведінку суб’єкта, як особливості, властивості його особистості (спрямованість, світогляд, ціннісні орієнтації, соціальні установки, рівень правосвідомості, індивідуально-психологічні особливості, характер) та вплив соціального середовища на формування його особистості і поведінку до виникнення криміногенної ситуації та під час неї.

Властивості особистості, як і об’єм зовнішньої інформації, визначають не кількість, але і зміст варіантів поведінки, які коректуються моделями майбутнього, що прогнозується.

5. Варто зупинитись на розгляді психологічних особливостей злочинної поведінки, основним змістом якої є так звані безмотивні злочини. Така назва досить умовна і не відображає повної відсутності мотиву у діях винуватого (адже мова йде про свідому діяльність психічно здорової людини).

Першу групу так званих без мотивних, навмисних злочинів складають злочини, які зовнішньо відрізняються своєю якоюсь беззмістовністю, яка незрозуміла з першого погляду надмірною жорстокістю по відношенню до жертви. Прихована від поверхового погляду мотивованість таких дій часто викликає сумніви стосовно психічного здоров’я підозрюваного.

Злочинна діяльність (як і будь яка діяльність людини) полімотивована і пояснювати дії винуватця тільки одним якимось мотивом рівнозначно небажанню бачити всю багатогранність психічних явищ і станів, які переживає суб’єкт.

Після того як вдається розрушити звичний стереотип мислення і перейти від безуспішного пошуку якогось одного мотиву, що міститься на поверхні, до більш глибокого дослідження всієї мотиваційної сфери особистості, яка включає в себе не тільки окремі потреби, інтереси, але приховані в глибинах індивіда його психічні стани, емоції, можна зрозуміти „безмотивність”, на перший погляд, злочину і знайти справжні мотиви злочинної поведінки.

Особливо складними є випадки коли злочини скоюються людьми, що мають психічні відхилення від норми, які наділені акцентуйованими рисами характеру, що у зв’язку з цим мають серйозні труднощі в процесі соціальної адаптації в нових умовах життя, в екстремальних умовах діяльності.

Другу групу „безмотивних” злочинів утворюють злочини насильницького характеру, які виникають за механізмом „зміщення” агресивності в стані фрустрації. Вказані дії можуть навіть мати характер аутоагресії і тоді слідчому доводиться мати справу із суїцидною поведінкою.

Завдяки „зміщенню” дій, які спрямовано на цілком інший, посторонній об’єкт (що і викликає в першу чергу сумніви стосовно „безмотивованості” таких дій), у суб’єкта послаблюється надмірна напруга психіки, що виникла в результаті незадоволення якоїсь особистісно-значущої для нього потреби, створюється своєрідна ілюзія реагування на якісь несприятливі