Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, заповіт, відмова від прийняття спадщини, видача довіреності на вчинення певних дій тощо).

Договори, в яких виявлено волю двох осіб, називаються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, постачання, підряду, оренди і т. ін.).

Договори, в яких бере участь більше двох осіб, називаються багатосторонніми (наприклад, договір про сумісну діяльність із спорудження житла, будівництва шляхів, шкіл і под.).

Розрізняють договори реальні й консенсуальні.

Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід уважати укладеним не з моменту угоди між сторонами про позику, а з моменту, коли позикодавець передав позичальникові певну суму грошей).

Консенсуальні договори вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо).

За формою договори можуть бути усними й письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені. За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що її укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено певної форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом (приміром, договір купівлі-продажу за готівку).

Проста письмова форма застосовується за укладення між собою договорів державними, кооперативними і громадськими організаціями, а також договорів цих організацій з громадянами, крім договорів, що виконуються під час їх укладання. У простій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми вимагає закон (скажімо, договір майнового найму (оренди) між громадянами на строк більше одного року).

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір купівлі-продажу жилого будинку та деякі інші.

Недодержання форми договору, якої вимагає закон, тягне за собою нечинність договору лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Договір уважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, а угоду належним чином оформили.

У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозиція укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції (акцепт). Цивільний кодекс України визначає, з якого моменту договір уважається укладеним. Коли пропозицію укласти договір зроблено усно без зазначення строку для відповіді, договір уважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила особі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї пропозиції. Якщо таку пропозицію зроблено в письмовій формі, договір уважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержано протягом нормально необхідного для цього часу.

Часто сторони самі визначають момент набрання договором юридичної сили, тобто момент, з якого договір уважається укладеним, про що прямо зазначають у договорі - договір набирає чинності з такого дня місяця і року. В інших випадках момент укладення договору визначає закон. Так, договір купівлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвідчений, але юридичної сили він набирає лише з моменту його реєстрації в місцевих органах управління.

Момент набрання договором чинності має важливе значення, оскільки з цим моментом пов'язані певні юридичні наслідки - перехід права власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та ін.

Уважно передивись з цього має вийти нормальний вступ і висновок!!!!!!!!!!

Актуальність теми дослідження. Сучасний період розвитку суспільних відносин характеризується частковою заміною обігу товарно-матеріальних цінностей оборотом документів, що посвідчують певні права на такі цінності, якими, зокрема, є цінні папери. Спрощений через цінні папери обіг засобів виробництва та іншого майна обумовив формування юридичних правил, пов’язаних з обігом самих цінних паперів.

Цивільно-правові договори про передання цінних паперів та/або прав, посвідчених цінними паперами, є практично єдиним поширеним способом обігу цінних паперів. Особливий об’єкт таких договорів, яким є цінні папери, вимагає вдосконалення існуючих прийомів документування прав власності на цінні папери і прав, посвідчених ними, та оптимізації процедури укладення таких договорів.

Потребують подальшого вивчення питання теоретичного обґрунтування щодо розширення кола прав, що можуть бути посвідчені цінними паперами в умовах збільшення кількості видів цінних паперів. Система договорів з цінними паперами належить до мало досліджених у галузі цивільного права. Значний масив принципових питань правового регулювання такого виду зобов’язань не одержав належного вирішення у нормотворчій практиці і висвітлення у теоретичних дослідженнях, що обумовлено нерозробленістю доктринальних засад регулювання зазначених договорів, не дозволяє визначити належне їм місце у системі цивільно-правових договорів, виявити критерії й чітко відмежувати від суміжних правових інститутів, встановити характер взаємозв’язку між ними і не сприяє стабільності їх правового регулювання.

Все наведене і обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.

Ступінь наукової розробки даної проблеми. Теоретичні проблеми правового регулювання договорів з цінними паперами в українській правовій науці останніх років не були предметом комплексного дослідження. В науковій літературі висвітлювались лише окремі питання правового регулювання цивільно-правових угод (договорів) і деякі особливості обігу цінних паперів за такими угодами як в теоретичному, так і в практичному аспектах. В роботі використано результати досліджені, які проводили М.М.Агарков, С.С.Алексєєв, В.А.Бєлов, Д.В.Боброва, М.І.Брагінський, О.М.Вінник, Д.М.Гєнкін, О.В.Дзера, А.С.Довгерт, О.С.Іоффе, Н.С.Кузнєцова, Т.В.Кашаніна, А.С.Комаров, А.Д.Корецький, О.О.Красавчиков, Л.О.Лунц, В.В.Луць, Г.К.Матвєєв, Д.І.Мейєр, Д.В.Мурзін, Н.С.Нерсесов, А.Я.Пилипенко, О.А.Підопригора, В.В.Посполітак, Ю.В.Романець, Р.Саватьє, І.В.Спасібо-Фатєєва, В.І.Труба, І.Т.Тарасов, Ю.К.Толстой, Р.О.Халфіна, Я.М.Шевченко, Н.Д.Шестакова, Г.Ф.Шершеневич, В.С.Щербина, Л.Р.Юлдашбаєва, В.Ф.Яковлєв та інші.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана робота включена до плану науково-дослідних робіт кафедри цивільного права юридичного факультету Київського