поданих ними документів — договорів, посвідчень, постанов, довідок, квитанцій, актів, ордерів, листів службового i особистого характеру, що містять відомості, які мають значення для справи. Згідно з ст. 6 Закону адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних справах. Позовна заява складається адвокатом у письмовій формі. Суддя, до якого надійшла заява з додатками, вирішує питання про її прийняття. Відмова у прийнятті оформлюється мотивованою ухвалою, яка може бути оскаржена адвокатом за наявності у нього відповідального повноваження. З прийняттям позовної заяви виникають цивільні процесуальні правовідносини, у яких бере участь адвокат, котрий набуває правосуб’єктність процесуального представника. Процесуальна діяльність адвоката в стадії судового розгляду цивільних справ.
Процесуальним забезпеченням участі адвокатів у судовому засіданні є право на своєчасне одержання від суду викликів і повідомлень про день, місце і час розгляду судом спірної справи, а також про відкладення судом розгляду справи при відсутності відомостей, що їм вручено повістки.
У підготовчій частині судового засідання процесуальні представники, крім іншого, з'ясовують можливість розглянути справу в даному судовому засіданні, при даному судді (суддях - при колегіальному розгляді: справи) i учасниках процесу. Представники мають можливість бути обізнаним із складом суду, а також прізвищами прокурора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання i заявляти їм відвід за наявності для цього підстав. Представник позивача може подавати заяви про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, про відмову від позову; представник відповідача – про визнання позову повністю чи частково. Представники сторін можуть укласти мирову угоду.
Висновки.
Конституція України закріплює право кожного на захист від обвинувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.
Організація та принципи діяльності адвокатури визначаються Законом України "Про адвокатуру", прийнятим Верховною Радою України 19 грудня 1992 р. Цей Закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гаранту забезпечення конституційних прав i свобод громадян. Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, ociб без громадянства, юридичних ociб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу. Згідно закону, адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, ociб без громадянства, юридичних ociб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу. Особа, що одержала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуально або відкрити своє адвокатське бюро, або об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону “Про адвокатуру” i своїх статутів
Л І Т Е Р А Т У Р А:
1.Конституція України.
2.Закон України “Про адвокатуру” від 18.12.1992 р.
3.Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.2004р.
4.Положення про Вищу кваліфікаційно – дисциплінарну комісію адвокатури
від 5.05.1993р.
5.Св’ятоцький О. Д. Адвокатура: історія і сучасність. – Київ “Ін Юрс”, 1997.
6.Ковальський В. С. Адвокатура України. – “Юрінком інтер”, 2000.
7.Варфоломєєва Т.В. Історія адвокатури.- Київ.- 1992р.
8.Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи прокуратури.-
Київ.- Юрінком Інтер.- 2004р.- с. 350 – 359.
ПИТАННЯ, ЯКІ ВИНОСЯТЬСЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ
НА СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ.
1.Поняття, засади та гарантії адвокатської діяльності.
2.Статус адвоката
3.Процесуально – правове положення та права адвоката у кримінальному процесі.
4.Участь адвоката у цивільному процесі.
Тема 8. ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
План.
Вступ
Поняття та система органів внутрішніх справ.
Міліція України.
Поняття та ознаки міліції.
Структура міліції.
Основні засади діяльності міліції.
Обов’язки та права міліції.
Висновки
Напрямки правоохоронної діяльності є відображенням внутрішньої політики держави. Органи внутрішніх справ – один з правоохоронних органів держави, діяльність якого досить різнобічна. Вона здійснюється одночасно на трьох рівнях і спрямована на захист прав і свобод громадян, інтересів суспільства, боротьбу із злочинністю, охорону громадського порядку й забезпечення громадської безпеки. Ця діяльність здійснюється від імені держави. Держава, як і суспільство, зацікавлена в громадському спокої, впорядкованості внутрішніх державних відносин, в забезпеченні особистої безпеки громадян, захисті їх прав, свобод та законних інтересів.
„Безпека” згідно етимології цього слова означає відсутність будь – яких загроз особі, суспільству та державі. В механізмі забезпечення особистої безпеки громадян важлива роль належить державі та її органам. І в цій системі важливе значення мають органи внутрішніх справ.
Поняття та система органів внутрішніх справ України.
Органи внутрішніх справ – це правозахисні органи державної виконавчої влади, які приймають участь у здійсненні внутрішніх та зовнішніх функцій держави, спрямованих на забезпечення законності та правопорядку, захист від протиправних посягань життя, здоров’я, прав та свобод громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства та держави.
Основні завдання органів внутрішніх справ:
Забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод та законних інтересів.
Реалізація державної політики боротьби із злочинністю. З цією метою здійснюються профілактичні та оперативно – розшукові заходи щодо запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів.
Профілактика правопорушень. МВС та його підрозділи на місцях вносять до центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ та організацій подання про необхідність усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, організовують серед населення роз’яснювальну роботу з питань охорони громадського порядку й боротьби із злочинністю.
Охорона та забезпечення громадського порядку. Органи внутрішніх справ мають відповідні повноваження у сфері забезпечення охорони правопорядку на вулицях, майданах, у парках, скверах та інших громадських місцях; у сфері здійснення контролю за