Строк, на який народних засідателів закликають до виконання обов'язків у суді, визначає Закон України «Про судоустрій України». Його встановлюють не більш як місяць на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд судової справи, початої з їхньою участю (ст. 71 Закону).

На час виконання обов'язків у суді на народних засідателів поширено гарантії незалежності й недоторканності суддів.

Суд присяжних - це вже абсолютно нова інституція. Процесуальний закон надаватиме обвинуваченому в кримінальній справі право вибору - вимагати, щоб його справу слухав суд присяжних (чи суд у складі виключно професійних суддів). Відповідні питання будуть погоджувати під час проведення попереднього засідання суду.

Коли справу слухає суд за участю народних засідателів, тоді суддя й народні засідателі разом розглядають справу від початку судового засідання й до винесення рішення по суті. Вони разом ідуть до нарадчої кімнати, ухвалюють і оголошують процесуальні акти, тобто діють як звичайний суд. Натомість суд присяжних функціонує в зовсім інший спосіб. «Присяжні будуть відокремлені від головуючого і оцінюватимуть докази та виноситимуть вердикт про винуватість чи невинуватість підсудного. Але перед видаленням присяжних до нарадчої кімнати суддя має дати їм настанови з приводу юридичної фабули справи та відповідних правових питань. Причому він має зробити це ненав'язливо, щоб не визначати наперед волевиявлення присяжних». Процесуальний порядок функціонування суду присяжних ще не визначено.

1.13. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором
(п. 5 ч. З ст. 129 Конституції України). Прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування .з приводу застосування кримінального закону й міри покарання щодо підсудного. Прокурор, підтримуючи обвинувачення, зобов'язаний керуватися вимогами закону й своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на розгляді всіх обставин справи.

1.14. Забезпечення обвинуваченому права на захист.

Сутність цієї засади полягає в тому, що кожна особа може особисто захищатися від обвинувачення у вчиненні злочину. Разом з тим Конституцією
гарантовано, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, таку допомогу надають безоплатно. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Закон зобов'язує особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суддю до першого допиту обвинуваченого та підсудного роз'яснити йому право мати захисника.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час розв'язання справ у судах та інших державних органах діє адвокатура (ст. 59 Конституції).

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Відмову від захисника не може бути прийнято:

- у справах осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочину віці до 18 років;

- у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати своє право на захист;

- у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;

- під час провадження справи про застосування примусових заходів медичного характеру;

- коли санкція статті, за якою кваліфікують злочин, передбачає довічне ув'язнення.

Суд, слідчий і особа, яка проводить дізнання, не мають права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Закон забороняє домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ст. 22 КПК).

Обвинуваченому гарантовано право знати, в чому його обвинувачують; давати показання або відмовитися давати показання; подавати докази, заявляти клопотання й відводи; подавати скарги; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства з усіма матеріалами справи (ст. 43 КПК). Особу вважають невинуватою у вчиненні злочину й не можуть піддати кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку й встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції).

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачать на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну й моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

2. Поняття судової системи, її основні ознаки.

Судова система становить сукупність усіх судів держави, що здійснюють судову владу.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, що складається із загальних та спеціалізованих судів.

Відповідно до ст. 125 Конституції України та ст. 18 Закону “Про судоустрій України” до системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Судова система загальних судів складається з трьох ланок:

Місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів.

Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово - Морських Сил; Апеляційний суд України.

Верховний суд України.

Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів Загальної юрисдикції.

Система господарських судів складається з чотирьох ланок:

Місцеві господарські суди.

Апеляційні господарські суди.

Вищий господарський суд.

Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).

Діяльність ланок судової системи визначається тим, які функції виконує суд залежно від стадії розгляду справи. Судова інстанція – це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах розглядаються у першій інстанції, другій інстанції – апеляційній та третій інстанції – касаційній. Справи можуть переглядатися в порядку виключного провадження.

Суди загальної юрисдикції утворює і ліквідує Президент України відповідно до Закону “Про судоустрій України” за поданням Міністра юстиції України, погодженим із Головою Верховного Суду України або головою вищого спеціалізованого суду.

Всі суди України є юридичними