У ході експертизи, на відміну від інших процесуаль-них дій, встановлення істотних для справи фактів може відбуватися за відсутності органу дізнання, слідчого, про-курора, суду (судді). Ця особливість дозволяє пояснити» чому законодавець встановив систему спеціальних проце-суальних гарантій, додержання яких має сприяти вірогі-дному, повному та об'єктивному встановленню фактів ек-спертом і всебічній перевірці його висновків органом дізнання, слідчим, прокурором і судом (суддею). Су-купність цих гарантій утворює процесуальну форму, особ-ливості якої відрізняють експертизу від інших способів доказування.

Норми процесуального права, що регламентують про-ведення експертизи» визначають не лише мету, порядок, межі таких досліджень, а й взаємні права та обов'язки органу дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді), інших учасників процесу, а також експерта у зв'язку з прове-денням ним досліджень.

Експерт дає висновок від свого імені й несе за нього особисту відповідальність. За необхідності в справі може бути призначено кількох експертів, які дають загальний висновок. Якщо експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій окремий висновок.

Висновок експерта для особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду (судді) не є обов'язковим, але непогодження з ним має бути вмотивованим у відповідній постанові, ухвалі, вироку (частини 3 і 4 ст. 75 КІШ).

Пленум Верховного Суду України в постанові «Про су-дову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 р. № 8 наголосив, що при дослідженні вис-новку експерта суди повинні виходити з того, що згідно зі ст. 67 КПК висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності. Не слід надавати. перевагу висновку експерта лише тому, що експертизу проведено комісією, повторно, експертом авторитетної ус-танови або тим, який має більший досвід експертної робо-ти тощо (пункти 3 і 13 зазначеної постанови)1.

Речові докази.

Речові докази — це приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду предмети, що були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті зло-чинним шляхом, тобто всі предмети, які можуть бути за-собами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відпові-дальності обвинуваченого (ст. 78 КІТО), Серед цих пред-метів можна виділити продукти злочинної діяльності (фальшиві гроші, продукти харчування тощо).

Багато непорозумінь і помилок у слідчій та судовій практиці викликає визнання речовими доказами транс-портних засобів, використаних злочинцями при вчиненні злочинів. Часто ці засоби безпідставно визнаються зна-ряддям вчинення злочину в справах про крадіжки, неза-конне зайняття рибним, звіриним або іншим добувним промислом тощо і конфіскуються. Транспортний засіб може бути визнаний знаряддям злочину лише у тому разі, якщо його використання було безпосередньо пов'язано з вчи-ненням дій, що входять до об'єктивної сторони складу злочину.

Не є речовими доказами зразки для порівняльного ек-спертного дослідження, бо вони пов'язані не з подією, що розслідується, а з фактом розслідування, відіграють допо-міжну, інструментальну роль при експертному дослідженні і не є незамінними, на відміну від речових доказів.

Предмети, що можуть бути речовими доказами, вияв-ляються при огляді місця події, обшуку, виїмці та про-вадженні деяких інших слідчих дій» їх можуть також принести до слідчих органів, прокурора чи суду підозрю-ваний, обвинувачений, потерпілий та інші учасники про-цесу, будь-які громадяни. Речові докази повинні бути уваж-но оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду (ч. 1 ст. 79 КПК). Огляд предметів і доку-ментів, вилучених під час огляду місця події, при виїмці або обшуку, особа, яка провадить дізнання, слідчий здійснюють на місці вчинення цих дій, а якщо це немож-ливо — за місцем провадження в справі (ч. 5 ст. 191 КПК).

Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнан-ня, слідства і суду або передаються для зберігання відпо-відному підприємству, організації чи установі. При пере-дачі справи від одного органу дізнання чи досудового слідства до іншого, направленні справи прокурору чи суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із справою. В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення спра-ви в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо, без шкоди для успішного провадження в справі (ст. 79 КПК).

Речові докази зберігаються до набрання вироком закон-ної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи. Документи — речові до-кази повинні зберігатися весь чає при справі, а заінтере-сованим особам, підприємствам, установам чи організаці-ям за їх клопотанням видаються копії цих документів (ча-стини 1 і 2 ст. 80 КПК).

У разі виникнення спору про право власності на пред-мети, що є речовими доказами, вони зберігаються, поки набере законної сили рішення суду, винесене по даному спору в порядку цивільного судочинства (ч. З ст. 80 КПК).

Речові докази, що можуть швидко зіпсуватися і які не можна повернути власнику, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Якщо виникне необхідність у поверненні речових доказів, організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують на момент повернення (ч. 4 ст. 80 КПК).

Питання про речові докази вирішується вироком, ух-валою чи постановою суду або