повноваження, наявність яких є необхідною умовою для встанов-лення зовнішніх правовідносин представництва між представником та третьою особою. Повноваження представника виражаються у праві останнього виступати від імені особи, яку він представляє. Для вчинення представником відповідних правочинів він повинен мати необхідний обсяг повноважень, оскільки інакше вчинений ним правочин буде вважатися таким, що не був вчинений. Розглядаючи повноваження представника, слід зазначити, що в науці ци-вільного права колишнього СРСР не склалося єдиного погляду на їх юридичну природу. Деякі автори, наприклад, О. С. Іоффе, вважали, що повноваження представника у представництві є юридичним фа-ктом, який визначає межі приєднання до правоздатності особи, яку представляють, дієздатності представника, інші автори розглядали повноваження з представництва як суб'єктивне право, якому не про-тистоїть будь-який обов'язок інших осіб, чи вважали, що повнова-женню представника протистоїть лише обов'язок особи, яку предста-вляють, прийняти на себе усі юридичні наслідки дій представника, або визначали повноваження як міру можливої поведінки представ-ника щодо третіх осіб. Отже, це питання в науці цивільного права ще й зараз є дискусійним. Вважається, що найбільш правильною є позиція авторів, які розглядають повноваження як особливе право особи, якому, на відміну від суб'єктивного права, не відповідає конк-ретний обов'язок особи, яку представляють, або третьої особи. Зазна-чене право може бути одночасно й обов'язком представника, наприк-лад, у випадку здійснення ним представницьких функцій у порядку виконання посадових обов'язків [11; 201-203].
Закон містить окремі обмеження щодо правочинів, які можуть бути вчинені представником (ст. 238 ЦК України). Так, представ-ник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Закон до-пускає представництво при здійсненні будь-яких правочинів, за винятком тих, що за своїм змістом можуть бути укладені лише особисто тією особою, яку він представляє. До останніх належать заповіт, довіреність та довічне утримання. Не можуть бути укладе-ні фізичними особами через представника трудовий договір, а та-кож такі акти цивільного стану, як укладення шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення (удочеріння) та інші, що мають виключно особистий характер.
Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Винятком з цього правила є комерційне представництво, при якому допускається одночасне представництво представником кількох сторін правочину, якщо на це є згода сторін або такий випадок передбачений законом (ст. 243 ЦК України).
Представництво у цивільних правовідносинах виникає на підста-ві юридичних фактів, визначених законодавством. Серед підстав виникнення представництва ст. 237 ЦК України визначає договір, закон, акт органу юридичної особи та інші підстави, встановлені ак-тами цивільного законодавства. ЦК України не визначає серед під-став виникнення представництва довіреності, оскільки остання ви-дається при представництві, що ґрунтується на договорі або акті ор-гану юридичної особи (ст. 244 ЦК України).
При представництві, що ґрунтується на договорі, особа представ-ника та її повноваження визначаються договором, який укладається між особою, яку представляють, і представником. Найбільш пошире-ним прикладом договірного представництва є договір доручення (статті 1000, 1003 ЦК України), за яким одна сторона (повірений) зо-бов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довіри-теля) певні юридичні дії, та договір транспортного експедирування (статті 929, 930 ЦК України).
Представництво, яке ґрунтується на законі, виникає на підставі прямої вказівки закону. Так, згідно зі ст. 242 ЦК України та ст. 177 СК України на законі ґрунтується представництво малолітніх і не-повнолітніх дітей їхніми батьками (усиновлювачами) або малоліт-ньої особи чи фізичної особи, визнаної недієздатною, — опікуном. Законним представником у випадках, передбачених законом, може бути інша особа.
Представництво, яке ґрунтується на законі, на відміну від добро-вільного представництва за договором, виникає без волевиявлення особи, яку представляють, а обсяг і зміст повноважень представни-ка визначаються виключно законом.
Представництвом, що ґрунтується на акті органу юридичної осо-би, є представництво, в силу якого представник діє від її імені на підставі акта органу юридичної особи. У таких випадках повнова-ження представника на вчинення правочинів від імені юридичної особи ґрунтуються на установчих документах юридичної особи, по-ложеннях про її відокремлені підрозділи, посадових інструкціях, що визначають права та обов'язки працівника, на якого покладено виконання представницьких функцій. Найбільш розповсюдженим прикладом такого представництва є вчинення правочинів від імені юридичних осіб продавцем чи касиром у магазині, кондуктором чи водієм у транспорті, провідником у вагоні потягу тощо. Однак про наявність повноважень у цих осіб можливо судити лише у випад-ках, коли виконуються представницькі функції в умовах службової обстановки, в якій вони діють [7; 249].
Перелік підстав представництва, зазначе-ний у ст. 237 ЦК України, не є вичерпним, оскільки інші підстави, на яких може ґрунтуватися представництво, можуть бути встанов-лені актами цивільного законодавства. Наприклад, індосамент, вчинений на цінному папері, що обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передання цих прав індосату (ст. 197 ЦК України) та ін.
2. Види представництва.
Розрізняють представництво добровіль-не та обов'язкове. Добровільним є представництво, при якому дієздатна особа, яка сама здатна вчиняти правочини, використовує для їх вчинення представника на власний розсуд. Зазначене добро-вільне представництво може здійснюватися на підставі договору, зокрема договору доручення, та довіреності або акта органу юридич-ної особи (наприклад, наказ керівника юридичної особи, посадова інструкція), за наявності якого добровільне представництво здійс-нюється у порядку виконання представником посадових обов'язків.
ЦК України визначений новий різновид добровільного представ-ництва — комерційне представництво. Згідно зі ст. 243 ЦК України комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно ви-ступає представником підприємців при