Для комерційних представників закон допускає одночасне представництво різних сторін правочину за їх згодою і в інших випадках, встановлених законом. З указаної норми закону варто зробити висновок про те, що комерційне представництво суттєво відрізняється від інших видів представництва, оскільки при зви-чайному представництві вчинення таких правочинів заборонене законом (ст. 238 ЦК України) [6; 298].

Комерційне представництво має свої особливості. По-перше, оскільки комерційне представництво відбувається у сфері підприємницької діяльності, а її суб'єктом є особа, яка постійно представляє підприємців при укладенні договорів, комер-ційним представником може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності.

По-друге, можливість здійснення такого представництва постав-лена законом у залежність від наявності у комерційного представ-ника відповідних повноважень на укладення договору від усіх його сторін. Тобто комерційні представники можуть вчиняти правочини, будучи представниками сторін (наприклад, орендодавця та оренда-ря, продавця і покупця) за наявності повноважень від обох сторін договору, які визначені у договорах, укладених сторонами з комер-ційним представником, чи у виданих сторонами на підставі цих до-говорів довіреностях.

По-третє, оскільки комерційне представництво є підприємниць-кою діяльністю, договори доручення, що укладаються сторонами з комерційним представником, мають відплатний характер. Кон-струкція ст. 243 ЦК України визначає можливість регулювання ко-мерційного представництва в окремих сферах підприємницької дія-льності й іншими законодавчими актами.

Обов'язкове представництво, на відміну від добровільного, ха-рактеризується тим, що воно існує незалежно від волевиявлення особи, яку представляють. До обов'язкового представництва слід віднести представництво батьками, опікунами осіб, які не мають повної дієздатності, представництво опікуном майна фізичної осо-би, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідомо. Обсяг повноважень представника та їх зміст при обов'язковому представництві визначаються законом. Різновидом обов'язкового представництва є так зване статутне представництво, за яким представниками виступають уповноваже-ні організації, яким їхніми установчими документами надано пра-во представляти інтереси членів цих організацій. До вказаного представництва слід віднести представництво об'єднаннями грома-дян законних інтересів своїх членів (учасників) у державних та громадських органах (ст. 20 Закону України “Про об'єднання гро-мадян”) або представництво профспілками трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах дер-жавної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян (ст. 19 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”). Обсяг повноважень представника та їх зміст при ста-тутному представництві визначається законом та установчими до-кументами уповноважених організацій.

3. Правові наслідки вчинення правочину представником.

Пра-віючий, вчинений представником, створює, змінює, припиняє ци-вільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України). При відсутності в особи, яка виступає як представник, повноважень на вчинення правочину від імені іншої особи вчинений таким представником правочин створює, змінює, припиняє ци-вільні права та обов'язки особи, яку представляють, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою (ст. 241 ЦК України). Правочин вважається схваленим, зокрема, у тому разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює правочин дійсним з моменту його вчинення, тобто наступне йо-го схвалення діє зі зворотною силою.

Схвалення правочину особою, яку представляють, за своєю пра-вовою природою є одностороннім правочином. Зазначений правочин може бути вчинений особою, від імені якої правочин був вчинений представником, у письмовій формі шляхом направлення окремого документа, наприклад листа, телеграми, телетайпограми, до пред-ставника чи іншого учасника правочину або написання вказівки про схвалення правочину на примірнику самого правочину, напри-клад договору.

Для правочинів, які не потребують письмової форми, можливе їх схвалення в усній формі. Схвалення правочинів, вчинених пред-ставником, можливе і шляхом здійснення особою, яку представля-ли, конклюдентних дій, які свідчили б про прийняття виконання, наприклад, здійснення платежу другій стороні, передача майна, на-дання робіт, послуг. Схвалення правочину має бути надано у стро-ки, встановлені при вчиненні правочину, або в межах потрібного для цього часу.

4. Довіреність

Поняття, зміст та види довіреності. Представництво, яке ґрунтується на договорі або акті юридичної особи, може здійснюва-тися за довіреністю. Довіреність — це письмовий документ, що ви-дається однією особою іншій для представництва перед третіми осо-бами (ст. 244 ЦК України).

Хоча представництво, яке може здійснюватися за довіреністю, і має своєю підставою договір або акт юридичної особи, сама довіре-ність є одностороннім правочином. Останнє викликане тим, що вчи-нення цього правочину здійснюється діями однієї сторони, тобто особи, яку представляють за довіреністю (довірителем), та не по-требує згоди представника. Зазначений правочин є фідуціарним, оскільки він тісно пов'язаний з особою представника. На довіре-ність, як на цивільний правочин, розповсюджуються загальні вимо-ги закону щодо правочинів. На відміну від договору або акта юри-дичної особи, що визначають переважно внутрішні відносини між представником та довірителем, довіреність має своїм призначенням встановлення зовнішніх відносин представництва, а саме відносин між довірителем та третьою особою за допомогою дій