У юридичній психології принцип причинності означає, що психічні явища, процеси й стани людини, психологія соціальних груп у сфері, регульованої правом, є вторинними утвореннями, причинно обумовленими об'єктивною дійсністю, і відбиттям цієї дійсності. Він припускає встановлення причин, що породили окреме явище. Уважається важливим принцип причинності в дослідженні психології правомірного й протиправного поводження особистості, формування її правосвідомості, юридичного світогляду. На психологію особистості як правопорушника, так і законослухняної людини постійно впливає багато економічних, політичних, ідеологічних, соціально-демографічних, психологічних й інших факторів. Одні з них сприяють формуванню позитивного відношення до права, правовим нормам, прийняттю їх як частини внутрішньої позиції особистості, інші можуть деформувати правосвідомість. Ті самі фактори в той же час можуть діяти по-різному, часом полярно, залежно від особливостей особистості, ситуації, обсягу й виду інформації, часу дії.

Нам варто більш детально зупинитися й на принципі системності в пізнанні. У вітчизняній психології цей принцип пов'язаний з ім'ям Л.С. Виготського, що застосовував його до аналізу розвитку свідомості. Центральним у системному підході Л.С. Виготського є питання про природу й структуру свідомості, зміні міжфункціональних зв'язків і відносин свідомості.

Назва принципу системності, дана Л.С. Виготським ("структурний") зберігалося в психології до кінця 70-х років. Цей принцип іноді називають системно-структурним, а іноді структурно-функціональним.

Більшу роль у розвитку системного принципу в нашій психології в 70-80-х роках зіграв провідний вчений-психолог Б.Ф. Ломів. Він, щоправда, у своїх роботах уживав термін "системний підхід", опираючись на додатковий ряд принципів більше низького рівня.

Застосування принципу системності в юридичній психології означає такий підхід до психічних проявів особистості й соціальної групи в сфері, урегульованої правом, при якому окремі елементи предмета пізнання й дослідження розглядаються як взаємодіючі, взаємообумовлені, взаємозалежні частини єдиного цілого. За допомогою цього принципу, як правило аналізується система науки юридичної психології, виділяються її нові структурні елементи. З іншого боку, принцип системності дозволяє розглянути юридичну психологію, що входить одночасно у дві інші системи більше високого рівня - у психологію і юриспруденцію. Даний принцип, його цілеспрямована реалізація забезпечує безперервний розвиток юридичної психології, дозволяє погоджувати наявне знання з добут і прогнозованим, сприяє розвитку системи так званих пояснювальних принципів, а також виходячи із взаємозв'язку принципів, категорій, понять і законів цієї науки.

Почата спроба обґрунтувати специфіку прояву принципів діалектики в юридичній психології ще далека від досконалості. Однак без дослідження принципів, категорій, понять, законів подальша розробка цих теоретико-методологічних проблем юридичної психології неможлива.

У даній роботі нами зроблена спроба викладу галузевих принципів, властивої юридичної психології.

У психологічній літературі перелік галузевих принципів дається різний. Так, Б.Д. Паригін, стосовно до соціальної психології виділяє принципи: 1) відбиття, 2) соціальної значимості, 3) спілкування, 4) розвитку. Зазначена класифікація з боку вчених-психологів викликає істотні зауваження.

Відзначимо, що у вітчизняній психології проблема відбиття досліджувалася не тільки стосовно до соціальної психології. Зокрема, А.Н.Леонтьев, підкреслюючи важливість використання діалектики в пізнанні, говорив про поняття відбиття і його застосуванні в психології взагалі, А.А. Смирнов, що присвятив ряд своїх робіт взаємозв'язку ленінської теорії відбиття й психології, писав про відбиття як знарядді сучасного психологічного дослідження пізнавальної діяльності людини.

Принцип соціальної значимості, про яке писав Б.Д.Паригін, не розшифровувався навіть самим автором. Принцип спілкування може розглядатися як соціально-психологічний, а принцип розвитку - як загальпсихологічний лише після певної конкретизації явища, що цікавить нас.

Ми вище вже говорили про розвиток як принципі діалектики, застосовуваному в психологічному пізнанні. У більшості робіт з теорії й методології психології цей принцип трактується як психологічний. Принцип розвитку в психології іноді називають ще генетичним. Указується, що з його допомогою пізнаються зміни психічних явищ, що правильна й повна характеристика любого психічного явища можлива лише тоді, коли одночасно з'ясовуються характерні його особливості в цей момент, історія або причини виникнення, можливі перспективи його наступних змін. З урахуванням змісту психологічного принципу розвитку, можливо, варто називати його конкретизацію в психології генетичним принципом.

На нашу думку, принцип розвитку (генетичний принцип) має важливе значення й у юридичній психології. Застосування цього принципу має особливе значення при використанні спеціальних психологічних знань на практиці, зокрема для визначення механізму емоційної напруги, афективного стану в правопорушника в ситуації здійснення конкретного правопорушення.

Другим важливим загальпсихологічним принципом, застосовуваним у юридичній психології, є принцип єдності свідомості й діяльності.

Цей принцип розуміння природи психічного, котрий уперше виділив С.Л. Рубинштейн (в 1934 р.), - один з найважливіших у нашій вітчизняній психології. Він писав, що праця, діяльність, свідомість і психіка так взаємозалежні, що відкривається справжня можливість як би просвічувати свідомість людини через аналіз його діяльності, у якій свідомість формується й розкривається. На нашу думку, зміст цього принципу полягає у твердженні взаємозв'язку й взаємозумовленості свідомості (психічного) і діяльності, тобто діяльність спричиняється формування свідомості, психічних зв'язків, процесів, властивостей, а вони, у свою чергу, здійснюють регуляцію, людської діяльності, є умовою її адекватного виконання. Ті самі рухи можуть позначати різні вчинки, і різні рухи - той самий учинок.

Значний внесок у розробку зв'язку психіки й діяльності вніс відомий психолог А. Н. Леонтьев, що вказував, що при вивченні розвитку психіки людини варто виходити