Принцип єдності свідомості й діяльності свій подальший розвиток одержав у працях А.В. Запорожця, В.П. Зінченко, О.К. Тихомирова й ін. У юридичній психології за допомогою позначеного вище принципу єдності свідомості й діяльності професійну діяльність юриста або протиправну діяльність правопорушника можна розуміти як умова виникнення, фактор формування й об'єкт додатка свідомості людини. За допомогою цього принципу можна, вивчаючи протиправне поселення, діяльність, з'ясувати внутрішні психологічні механізми зробленого правопорушення, зрозуміти мотиви й мети правопорушника.

Від принципу єдності свідомості й діяльності К.К.Платонов відділив принцип єдності особистості й діяльності, що застосовував при вивченні особистості курсантів авіаційних училищ, на підставі якого одержав підтвердження того, що чим більше діяльність обстежуваного подібна по своїй психологічній структурі з умовами польоту, тим більше вірогідно дозволяє судити про його особистісні якості. Принцип єдності пізнання й особистості цей учений також виводить із базового принципу єдності свідомості й діяльності. Зокрема, він пише, що, говорячи про свідомість, ми завжди маємо на увазі свідомість конкретної особистості, а говорячи про діяльності, не повинні забувати все відоме нам про свідомість.

К.К. Платонов, виділивши зазначені вище принципи з базового, надалі синтезує їх і пропонує свій новий принцип - єдності свідомості, особистості й діяльності, формулюючи його в такий спосіб: "...свідомість як вища інтегральна форма психічного відбиття, особистість - яка є людиною як носієм свідомості, діяльність як форма взаємодії людини з миром, у якій людина досягає свідомо поставленої мети, існують, проявляються й формуються у своїй не тотожності, а триєдності, обумовленій взаємодіями зі зміною їхніх причинно-наслідкових зв'язків". Про це пишуть й інші вчені-психологи.

При подальшій доробці й достатнім обґрунтуванні цього принципу ми знаходимо, що можна буде порушувати питання про його використання в юридичній психології.

Ми також уважаємо, що в юридичній психології повинен застосовуватися й розповсюджений у юридичних науках принцип гуманізму як морально-етична сторона пізнання, що визнає цінність людини як особистості, його право на волю, щастя, розвиток і прояв своїх здатностей. Рівноправність - істотний елемент демократії. З ним зв'язаний принцип рівності, що складає в тім, що моральні, правові й інші вимоги повинні поширюватися на всіх людей незалежно від їх суспільного, посадового положення й умов життя. Людяність також конкретизує принцип гуманізму стосовно до повсякденних взаємин людей і включає ряд важливих якостей - співчуття, повага до людей, довіра до них, чесність і скромність. Ці морально-правові вимоги стосуються будь-якого психологічного дослідження, а в юридичній психології особливо, оскільки від результатів останнього може залежати правильність рішення суду, іншого повноважного органа, вид і розмір застосовуваних санкцій і т.д.

Важливим у юридичній психології є й принцип комплексності. Оскільки сама ця наука інтегративна, те й пізнавані нею явища необхідно розглядати комплексно. Реалізація цього принципу означає необхідність розвитку міждисциплінарних зв'язків юридичної психології, її взаємодії із психологічними і юридичними науками. Принцип комплексності базується на ідеях Б.Г.Ананьева й Б.Ф.Ломова про комплексне вивчення людини.

Важливе значення в юридичній психології, на нашу думку, має принцип активності суб'єкта, що пізнає. Активність людини визначається самою його природою, тим, що він у процесі пізнання обов'язково має на увазі свою кінцеву мету, не тільки сприймає й переробляє інформацію, приймає рішення, але й обов'язково діє, має до цьому особисте відношення. Роль конкретного юриста, відповідно до принципу активності, складається не в тім, щоб бути просто придатком системи, у яку входить, а в тім, щоб здійснювати активні функції.

Загальні принципи пізнання в юридичній психології можуть конкретизуватися залежно від їхнього виду, зокрема теоретичного або практичного рівня - наукового або емпіричного. Так, у практичному, прикладному пізнанні, наприклад, під час судово-психологічної експертизи можуть використатися принципи: законності; об'єктивності; повноти й обґрунтованості висновку експертизи; самостійності й активності експерта в проведеному дослідженні; розмежування функцій експерта й інших учасників процесу; особистої відповідальності експерта. Така експертна психологічна оцінка повинна бути отримана від визнаних у юридичній психології фахівців, і ми це вважаємо правильним і доцільним.

Історія розвитку юридичної психології

Незважаючи на те, що юридична психологія - одна з порівняно молодих галузей психології, застосування психологічного знання з метою забезпечення правосуддя й інших напрямків правоохоронної діяльності бере початок у далекій давнині. Випробування учасників процесу, що носили часом містичний характер, але значною мірою синтезувавши емпіричний досвід багатьох поколінь, мали місце вже в античному й середньовічному карному процесі. Вони базувалися на застосуванні знань психології людини, її різних проявів у момент випробувань. Правда, і в античному, і в середньовічному процесі основним доказом було особисте визнання підозрюваного. Це визнання, як основний доказ, добувалося будь-якими шляхами, у тому числі використанням катувань, катувань. Поряд з фізичними застосовувалися й моральні катування, в основі яких лежали узагальнені емпіричні дані, побутова психологія.

Щоб змусити людину давати показання, спеціально створювалася шокова ситуація, обстановка, що провокує до вираження почуттів, відносини до розслідуваної події. Наприклад, підозрюваного зненацька для нього вводили в слабо освітлену кімнату, де лежав труп убитого, і там підозрюваного вмовляли сказати правду, розраховуючи, що вражений винуватець видасть себе.

На зміну феодальному середньовічному пошуковому процесу приходить буржуазний змагальний процес із властивої йому гласністю й усністю. Важливого значення набувають показання свідків і дані про особистості