Третій моральний критерій меж судово-психологічної експертизи є більше етичним, аніж науковим. Експерт-психолог не повинен давати моральну оцінку діям піддослідного чи визначати моральний рівень його особистості. Оцінка соціальних дій піддослідного – це виключно компетенція суду. Психолог обмежується лише психологічним портретом, який, до речі, варто було б складати при проведенні будь-якого виду судово-психологічної експертизи. Це, з одного боку, буде реалізацією особистісного підходу як основного принципу психології, а з іншого – дасть можливість повно і всебічно дослідити обставини справи, оскільки особистість іноді наділена деякими психічними особливостями, що сприяють вчиненню протиправних дій. Дехто вважає, що експерту недоцільно проводити загальне дослідження особистості, оскільки пізнати характер особи та її особистість можна і без спеціальних психологічних досліджень, у процесі особистого контакту і спостереження. Однак така позиція порушує принцип особистісного підходу дослідження, тим більше, що не можна говорити про окремо взяті психічні явища людини, не дослідивши особливості темпераменту, рис характеру, інших властивостей піддослідного.

Помилковим також є ототожнення соціальної і психологічної оцінок, що є результатом нерозділеності методів та мети експертної і судової діяльності при оцінці особистості. В.В. Романов та В.В. Мельник на підставі своїх досліджень роблять висновок, що один з недоліків судово-психологічної експертизи, що має загальний характер, є оцінка правових, морально-етичних питань експертами. Це, звичайно, в першу чергу характеризує рівень непідготовленості суддів, що часто не знають мети призначення судово-психологічної експертизи. Власне, це і стало причиною формулювання морального критерію як самостійного, хоча його виокремлення є доволі умовним, бо за змістом він входить у рамки гносеологічного критерію, що окреслює компетенцію експертизи як спеціального дослідження.

Керуючись одночасно всіма трьома вищезгаданими критеріями, можна легко визначити, чи належать те чи інше запитання, що поставлено судом перед експертом, до сфери компетенції судово-психологічної експертизи.

В Конституції України підкреслюється, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Це повною мірою стосується особи правоохоронця: в законі України "Про міліцію" підкреслюється принцип поваги до особи - поряд з іншими першо-основами її діяльності.

Серед основних напрямів удосконалення системи МВС України виділений розвиток апаратів попереднього слідства. Зокрема, йдеться про зниження навантаження на слідчих до рівня обґрунтованих нормативів. Це допомагає зосередитись на розкритті злочинів.

Отже, актуальним є питання щодо врахування особистості працівника ОВС, як суб'єкта правоохоронної діяльності та об'єкта психологічного аналізу.

Характерним для такого психологічного аналізу є виділення конфліктологічного аспекту в діяльності слідчого при розслідуванні злочинів. Розслідування - це діяльність уповноважених на це державних органів у збиранні та закріпленні доказів, викритті осіб, винних у здійсненні злочинів, ужитті заходів для попередження та припинення злочинів. З цього очевидно, що всі примусові елементи слідчої роботи виступають специфічним видом діяльності державного органу не лише у процесуальній формі, а й у примусовій їх реалізації.

Це зумовлено специфікою роботи слідчого, в якій передбачені конфліктні ситуації - від простих до екстремальних. Тому необхідно розглянути сутність основних положень конфліктології в плані системного аналізу слідчої діяльності. Адже психологія слідчого вимагає врахування категоріального апарату конф-ліктологічної науки.

Конфліктологія - це наука про причини, форми, динаміку конфліктів та шляхи їх розв'язання і попередження.

На сьогодні в науці немає загальновизначеного поняття конфлікту.

К.К. Платонов визначає конфлікт як усвідомлену суперечність між особистостями, які спілкуються при спробі вирішення суперечностей на тлі емоційних станів.

А.А. Єршов розуміє під конфліктом дію протилежних мотивів, інтересів, несумісних у даній ситуації тенденцій, типів поведінки.

На думку Н.В. Гришиної, конфлікти можна розглядати як реакцію людей на перешкоду до досягнення різного роду цілей спільної діяльності; на поведінку, що не відповідає очікуваним наслідкам; а також як реакцію на ґрунті несумісних характерологічних шаблонів поведінки, культурних основ та потреб.

Можна дійти висновку, що конфлікти визначаються або через поняття "суперечності", "зіткнення", або через уявлення про реакції людей на певні не-відповідності, які зустрічаються в їхньому житті та діяльності. Тому нині вивчені та розроблені окремі сторони конфлікту і розкриті теоретичні основи його розвитку з різних галузей знань і в практичній діяльності.

В.Г. Лукашевич, О.Я. Баєв, А.В. Дулов, І.Ф. Пантелеєв та інші дослідники, припускають існування конфліктних ситуацій на попередньому слідстві, джерела яких знаходяться за межами кримінального розслідування, в галузі соціально-психологічної сутності злочинного діяння, і пов'язані з механізмами психологічного захисту особи, притягнутої до кримінальної відповідальності.

В.Г. Лукашевич стверджує, що розслідування злочинів, розглянуте відповідно до діяльнісно-поведінкової концепції, виступає своєрідним процесом розв'язання конфлікту, і застерігає від розповсюдженого та обмеженого уявлення про конфлікт, ли-ше як загострення міжособистих відносин. Ця помилка, на думку автора, створює у слідчого специфічну соціальну установку на подолання часом неіснуючого конфлікту, що неминуче призводить до хибної оцінки реальних ситуацій розслідування і, як наслідок, до застосування неадекватних засобів регуляції взаємо-дії. Це у певних випадках викликає відповідні реакції та призводить до конфлікту, який не має об'єктивно існуючих суперечностей.

Необхідно враховувати специфіку попереднього розслідування, зокрема за участі зацікавлених осіб, інтереси яких відмінні від інтересів слідчого в установлені істини. Йдеться, зокрема про з'ясування повних і всебічних обставин кримінальної справи - це положення випливає зі статті 22 КПК Укаїни. Зазначені відмінності та суперечності інтересів слідчого й осіб часто призводять до виникнення конфліктної ситуації.

Конфліктна ситуація у слідчий діяльності - це наявність актуалізованих психологічних відносин між її учасниками, які мають протилежні системи цільових орієнтацій. Аналіз