Кримінальне процесуальне право України
§ 1. Поняття кримінального процесу як діяльності компетентних органів і посадових осіб.
Кримінальний процес – це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриття злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності. Вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об‘єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності. Кримінально-процесуальна діяльність за своїм змістом являє собою систему передбачених законом процесуальний дій і рішень органів попереднього розслідування, прокурора, судді, суду та інших суб‘єктів кримінального процесу. Ці процесуальні дії і рішення породжують процесуальні правовідносини або виступають їх наслідком. Процесуальні правовідносини можна розглядати як правову форму кримінально-процесуальної діяльності. Елементи таких правовідносин: 1) суб‘єкти – учасники кримінального процесу; 2) об‘єкт – поведінка суб‘єктів кримінального процесу; 3) процесуальні права і обов‘язки суб‘єктів. Кримінальний процес і кримінальне судочинство - тотожні терміни. Кримінальний процес і правосуддя в кримінальних справах – слід відрізняти. Правосуддя – це розгляд у судових засідання кримінальних справ і застосування встановлених законом заходів покарання до осіб, винних у вчинені злочину, або виправдання невинних (ст.4 ЗУ “про судоустрій”). Т.ч., діяльність судді в стадіях порушення кримінальної справи, віддання обвинуваченого до суду та виконання вироку і таке інше охоплюється поняттям кримінального процесу. Здійснюючи провадження в кримінальній справі, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд справляють виховний вплив не тільки на осіб, які безпосередньо беруть участь у кримінальному процесі, а й на інших громадян, на трудові колективи, сприяючі тим самим правовому вихованню громадян, залученню населення до боротьби із злочинністю.
§ 2. Завдання кримінального процесу. Його роль у державному механізмі боротьби зі злочинністю та охороні прав людини.
Ст.2 КК. Завдання кримінального судочинства. Завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
“Кримінально судочинство”, “кримінальний процес” – діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по порушенню, розслідуванню і судовому розгляду кримінальних справ, а також по вирішенню суддею питань, пов’язаних з виконанням вироку. Завдання кримінального судочинства є загальними для всіх його стадій. Разом з тим кожна стадія має свої спеціальні завдання. Крим. судочинство повинно охороняти права і законні інтереси громадян та юридичних осіб. Ніякі порушення законності, прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб не можуть бути виправдані посиланням на те, що це необхідно для посилення боротьби зі злочинністю. Розкриття злочину означає встановлення події злочину і винних осіб. Злочин прийнято вважати розкритим, коли розслідування закінчено, а обвинувальних висновок затверджено прокурором. Швидке розкриття – наближення строків порушення кримінальної справи, встановлення події злочину і винних осіб максимально наближені до моменту вчинення злочину. Повне розкриття – встановлені всі обставини, які входять до предмета доказування в кримінальній справі (ст. 23, 64, 433 КПКУ). Злочин може вважатися повністю розкритим тільки після набрання обвинувальним вироком законної сили, а у випадках закриття кримінальної справи за нереабілітуючих обставин (пп. 3, 4, 8, ч.1 ст.6, ст.7-10 КПКУ) – після набрання чинності відповідною постановою слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду. Викриття винних означає необхідність встановити осіб, які вчинили злочин. Суворе додержання норм кримінального, кримінально-процесуального та іншого законодавства при провадженні в кримінальній справі є гарантією встановлення істини в справі, застосування до винного справедливого заходу впливу і непритягнення до відповідальності невинного.
§ 3. Джерела кримінального процесу. КПКУ, його структура, зміст. Інші законодавчі акти, які містять норми кримінально-процесуального права.
Кримінальне судочинство може бути джерелом підвищеної небезпеки для індивідуума і суспільства в цілому, якщо воно не ґрунтується на демократичних і гуманних принципах або якщо останні проголошені, але не додержуються. Про це досить переконливо свідчить історія людства в цілому і наша власна більш як 70-ти річна історія радянської доби. Не випадково найважливіші демократичні і гуманістичні принципи кримінального процесу проголошені в таких основоположних міжнародних документах, як Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародній пакт про громадянські і політичні права (1966), Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950), Кодекс поведінки службових осіб по підтриманню правопорядку (1979), конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських, або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1984), Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув’язненню в який би то не було формі (1988), Основні положення про роль адвокатів (1990).
§ 4. Система, стадії та функції кримінального процесу.
Стадії кримінального процесу поряд із загальними завданнями кримінального процесу має власні завдання і особливості провадження. 8 стадій: 1) порушення кримінальної справи; 2) попереднє розслідування; 3) відання обвинуваченого до суду; 4) судовий розгляд; 5) касаційне провадження; 6) виконання вироку; 7) провадження в порядку нагляду; 8) відновлення кримінальної справи за нововиявленими обставинами. Ці стадії, які йдуть одна за одною і тісно пов‘язані між собою, складають систему кримінального процесу. У 1 стадії компетентні державні органи чи посадові особи (орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя чи суд) вирішують питання про те, чи є вказані в законі приводи й