право будь-якими незабороненими засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відомо, що раніше нерідко траплялися випадки, коли людина відповідала за свої дії на підставі "закритих" актів, змісту яких вона не знала. Щоб цього не сталося, стаття 57 гарантує право кожного знати свої права і обов'язки. Важливим у правовій і політичній практиці є положення статті 60: "Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази". Також новим є визнання права на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів, при цьому ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку (стаття 44).
Незважаючи на досить широкий перелік прав та свобод громадян, у статтях 22 і 64 ідеться про невичерпність та необмеженість прав людини. Це свідчить про спрямованість Конституції, перш за все, на забезпечення прав та свобод людини, на створення держави, в якій людина, її здоров'я, честь і гідність визнаються найвищою цінністю. Через Основний Закон послідовно проводиться ідея, що держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. Проте, на жаль, політична свідомість пересічного громадянина здебільшого сьогодні знаходиться на такому низькому рівні, що не потребує знання цих прав і уміння ними користуватися, а рівень політичної свідомості правлячої верстви не спонукає донести такі знання до громадян. Можливо, саме тому нечітко визначений механізм захисту прав людини.
Одним з найголовніших прав людини є свобода слова - ще один вияв демократичної суті свободи, що гарантується статтею 34 Конституції України. У ній, зокрема, зазначено: "Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір". На сьогоднішній день свобода слова набуває особливого значення. Адже мас-медіа настільки ж важливі, як і гілки влади, на кожну з яких вони справляють безпосередній вплив. Демократична діяльність мас-медіа, яка сприяє піднесенню політичної культури суспільства, можлива за умови дії положення статті 15: "Цензура заборонена". Свобода слова розуміється як політичне благо і вимагає громадян, охочих працювати на користь демократії, людей, які через тисячі малих рішень власне й уможливлюють демократію як таку.
Свобода асоціацій і об'єднань є невід'ємним правом людського суспільства, це право є таким же природним, як особиста свобода. Об'єднання громадян водночас є способом реалізації інших виявів свобод. Адже асоціації існують як засіб впливу на владу, сприяють виробленню спільних інтересів, артикуляції громадської думки. Одним із видів асоціацій є політичні партії. Право свободи об'єднань закріплено у статті 36 Конституції України: "Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів". Це свідчить про важливе становище політичних партій і громадських організацій як суб'єктів політики.
Свобода людини у різноманітних демократичних виявах - як особиста свобода, свобода слова, свобода об'єднань, визнання кожної окремої людини абсолютною цінністю - вимагає принципу плюралізму, багатоманітності в організації суспільного та державного життя. Це фундаментальне положення закріплене у статті 15 Конституції України: "Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності". При цьому жодна ідеологія не може бути визнаною як обов'язкова. Та плюралізм має межі: вони визначаються визнанням пріоритету загальнолюдських цінностей та положень, встановлених Конституцією України. Так, держава гарантує свободу політичної діяльності, але лише такої, яка не забороняється Конституцією (стаття 15). Державою забороняються зміна конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення (стаття 37). При цьому заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.
Для забезпечення формальних свобод є необхідним, як уже зазначалося, формування "загальної волі", яка виражається у суверенітеті народу. Про це сказано в статті 5 Конституції України: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ". Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Стаття 38 проголошує право громадян брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнських та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування. При цьому громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Важливим є положення статті 5 про те, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Безпосередньою формою участі громадян в управлінні державою є референдум як механізм найповнішої реалізації суверенітету народу, проте, як свідчить уже й власний досвід, його широке використання за сучасних умов лише б обмежувало розвиток держави та суспільства. Тому сьогодні головним механізмом демократії є чесні вільні вибори на альтернативній основі. Це задекларовано у розділі III Конституції України. У статті 71 зазначено: "Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення". Запроваджувати це положення у життя наше суспільство лише вчиться, на жаль, на власних помилках. Держава сьогодні не здатна забезпечити чесні вибори, а "альтернативи", що пропонуються виборцям,