Суверенітет народу реалізується також через волевиявлення більшості. Саме цей механізм використовується у виборах - змішана виборча система передбачає обрання депутатів у мажоритарних округах за більшістю голосів і відповідно до кількості голосів за партійним списком. Цей принцип використовується для прийняття рішень у державних органах та органах місцевого самоврядування, зокрема у Верховній Раді, про що записано у статті 91: "Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією". Принцип більшості не повинен означати диктату над меншістю, адже "демократія - правління більшості, яка поважає меншість" (М. Дюверже). Тому дуже важливим є прийняття відповідних законів про більшість і опозицію, особливо в сучасний період, коли кризові фактори законодавчої невпорядкованості суттєво впливають на загальний конфліктний стан політичних процесів.

Для збереження цілісності суспільства, а також для максимальної реалізації свободи сформульовано ще одне положення у Конституції України: "Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову" (стаття 6). Цей принцип був висунутий політичною думкою ще у ХVIІ-ХVІІІ століттях як спосіб забезпечення свободи людини, що стоїть на перешкоді перетворенню влади у самодостатню. З тих же причин розподіл влад декларується в Україні, адже кожна гілка влади має обмежений простір діяльності і контролюється іншою гілкою. Розподіл влад у світовій практиці допомагає встановленню рівноваги між більшістю і меншістю, що сприяє демократизації державної політики. В Україні гілки влад цього завдання ще не виконують, але сучасний стан суспільства вимагає законодавчого закріплення механізму забезпечення такої рівноваги. Завданням механізму розподілу влад в Україні є забезпечення такого становища, щоб кожна гілка державної влади діяла виключно у межах своїх повноважень, щоб ефективною була система противаг і стримувань, яка забезпечувала б знаходження компромісу у державній політиці.

Законодавча влада належить Верховній Раді України. За Конституцією, до головних функцій Верховної Ради належать: розробка та ухвалення законів, контроль за діяльністю уряду, визначення засад зовнішньої політики. Основною в роботі парламенту є законотворча діяльність. Ніхто, крім Верховної Ради, не може в Україні видавати закони. За Конституцією, український парламент має вагомі контрольні функції, які передбачають заслуховування глави уряду, міністрів та керівників відомств на пленарних засіданнях і на засіданнях депутатських комітетів та комісій. До компетенції парламенту входять призначення та звільнення деяких посадових осіб.

Вищим органом у системі виконавчої влади, за Конституцією, є Кабінет Міністрів. Очолює цей орган прем'єр-міністр. Він призначається Президентом за згодою більшості конституційного складу Верховної Ради України.

Президент України визначається Основним Законом як глава держави. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав свободи людини і громадянина. Президент не є одним із суб'єктів розподілу влад. Він об'єднує в єдине ціле всі гілки влади, здійснює погоджувальні функції стосовно їхньої діяльності, виступає у ролі арбітра у разі виникнення непорозумінь.

Як бачимо, Конституція надає сильних повноважень і Верховній Раді, і Президентові. З одного боку, це повинно підсилити систему стримувань і противаг, однак, з іншого - це призводить до протистояння між Верховною Радою та Президентом. Своєрідною розмінною монетою за таких обставин стає, як правило, Кабінет Міністрів.

Судова гілка влади представлена судами різного рівня. Правосуддя здійснюють професійні судді та у випадках, передбачених законом, народні засідателі, присяжні. Основними засадами судочинства Конституцією проголошується законність, рівність усіх учасників перед законом, змагальність сторін, свобода доведення перед судом своєї позиції, забезпечення доведеності вини, забезпечення обвинуваченому права на захист.

Особливе місце в судовій системі України посідає Конституційний Суд, який є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд вирішує питання про відповідність правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Цей орган складають вісімнадцять суддів, яких призначають Президент України, Верховна Рада та з'їзд суддів України, по шість суддів кожен.

Таким чином, уже сам зміст Основного закону України засвідчує її демократичний вибір, розкриває суть демократії, проголошує її основні засади. На жаль, значна кількість конституційних положень має декларативний характер і потребує детальнішого розкриття у відповідних законах. Наприклад, принцип плюралізму за нинішніх умов здійснюється в Україні у гіпертрофованому вигляді: більше 100 політичних партій претендують на те, щоб стати керівною силою у суспільстві і державі. Це свідчить, насамперед, про обмеженість соціальної підтримки та частковий характер їх стратегій. Конституція сама по собі робить можливою доволі значну амплітуду політичних рішень. Враховуючи ці та інші моменти, а також характер політичних подій, що відбуваються нині в Україні, можна говорити про незавершеність конституційного процесу в Україні. Але вже саме проголошення демократії, конституційне закріплення її засад повинно сприяти утвердженню стабільності та злагоди у суспільстві.

Звичайно, демократію не можна запровадити вердиктом, її не можна насадити через усунення протилежних поглядів, її успіх не гарантовано навіть після того, коли усі визнають її ідеалом. Але формальне - конституційне - гарантування все ж необхідне, оскільки тільки воно створює необхідні умови для того, щоб неформальне і неофіційне буття народу перетворило демократію на довершений факт.