Метою укладання міжнародних податкових угод є:

- врегулювання подвійного оподаткування;

- захист інтересів вітчизняних суб'єктів господарювання, що здійснюють ЗЕД в інших державах;

- боротьба кожної країни з різними способами ухилення від оподаткування;

- вироблення процедур врегулювання суперечливих питань [30, 14].

Водночас варто підкреслити, що міжнародні податкові угоди не створюють нових податкових законів, вони лише забезпечу-ють по можливості "м'яке" і надійне поєднання різних податко-вих юрисдикцій, різних національних податкових законодавств. Тому основне правило міжнародних податкових угод полягає в тому, що вони не повинні давати кожній країні більше прав і пе-реваг, ніж це передбачено її національним законодавством.

Міжнародні податкові угоди, як і податкові закони, підляга-ють затвердженню в законодавчих органах країн-партнерів. Платники податків через представників уряду можуть контро-лювати, щоб їхні інтереси не були забуті як при затвердженні податкових законів, так і при ратифікації податкових угод. Для платників податків міжнародні податкові угоди корисні ще й тим (крім більш досконалого і надійного усунення подвійного оподаткування), що відкривають їм унікальну можливість ви-несення свого питання на наднаціональний рівень, понад ті су-дові та інші засоби захисту, що даються їм національним законодавством. Причому при деяких обставинах на міжнарод-ний рівень можуть бути виведені не тільки їхні суперечки з по-датковою владою іноземної держави, але навіть і конфлікти з власною податковою владою (наприклад, суперечка платника податків з приводу податкових зобов’язань фірми, що належить йому в іншій країні і здійснює діяльність у країні основного місця проживання платника податків).

Податкові угоди активно використовуються платниками по-датків для міжнародного податкового планування. Його сут-ність полягає у вільному виборі громадянами демократичних країн як виду і форми (юридичної та організаційної) своєї ді-яльності, так і податкової (національної) юрисдикції, під якою вони хотіли б здійснювати свою діяльність. При цьому основ-ною умовою для такого планування є той факт, що будь-який громадянин повинен — за обов'язком — дотримуватись законів тієї країни, де він здійснює свою діяльність або має майно і вкладає власні капітали, і тільки за бажанням — законів кра-їни, з якої він приїхав або де народився [24, 136].

Лише деякі країни намагаються поставити це правило під сумнів (наприклад, США і Росія). Більшість країн такі спроби відхиляють і категорично протестують проти застосування "чу-жих" законів на їхній території. І якби стан справ був інакшим, то вся міжнародна економічна діяльність негайно опинилася б у стані анархії і повного безладдя. Тому дві особи з різних кра-їн, що уклали між собою угоду, наприклад, на території Фран-ції або США, можуть бути впевнені, що вона буде регулюватися за законами, відповідно, Франції або США і не буде спростована через невідповідність законів або правил іншої країни (врахову-ючи і ті, з яких вони приїхали або звідки родом).

Таким чином, у розумному і справедливому вирішенні між-народних податкових протиріч зацікавлені всі сторони й учас-ники податкових процедур: як податкові органи і платники податків, так і держави з їхніми політико-соціальними пріори-тетами та бюджетними проблемами. Баланс досягається за ра-хунок взаємного поєднання інтересів і рівнів відповідальності.

В Україні довгий час інтереси держави мали явний пріоритет порівняно з інтересами громадян та приватних осіб, і цей пере-кіс усе ще відчутний, у тому числі й у податковій сфері. Між-народні угоди з питань оподаткування цивілізовано виводять Україну на новий рівень балансу інтересів між державою і при-ватними особами. Як і в інших країнах, податкові угоди почи-нають безпосередньо впливати і на законодавчу практику в податкових питаннях (іноді навіть надто перебільшеним спосо-бом). Нарешті, міжнародні податкові угоди безпосередньо виво-дять українських платників податків на рівень розуміння власних інтересів на міжнародному рівні та у масштабі світової глобалізації цілей економічної діяльності [35, 156].

Усе це закладає основи якісно іншої зовнішньої економічної та фінансової політики України — політики, у якій інтереси держави та окремих громадян будуть однаково враховуватися, політики, спрямованої на добробут України, однак не за раху-нок придушення законних матеріальних інтересів її громадян, як це дуже часто є в нас, а на основі цих інтересів і за умови їх захисту.

Перші форми взаємодії держав у сфері фінансів були відомі ще в минулому столітті. Угоди з питань адміністративної допо-моги в оподаткуванні та обміні фіскальною інформацією були укладені між Бельгією та Францією (1843р.) та Бельгією і Гол-ландією (1845р.). Зараз у світі діє понад тисячі міжнародних угод, що регулюють питання оподаткування. При чому існують уго-ди, присвячені винятково податковим питанням (їх нарахову-ється майже 500), та угоди, які розглядають, в основному, інші питання, але містять податкові положення.

Типи податкових конвенцій:

Конвенції, що розглядають виключно питання оподатку-вання:

- конвенції щодо уникнення подвійного оподаткування від-носно податків на маєтки, спадщину і володіння;

- конвенції, що розглядають обмін податковою інформацією;

- конвенції, у яких розглядаються питання взаємної допо-моги щодо податкового збору та інших питань [39, 95].

Конвенції з різних неподаткових питань. Наприклад, угоди щодо повітряного транспорту, у яких, в основному, розглядаються умови, коли авіакомпанія однієї країни прова-дить свою діяльність в іншій країні. Ця угода часто включає спеціальні положення щодо доходів, що виникають у зв'язку з цією діяльністю. Вони можуть оподатковуватися податком тіль-ки в країні, до якої ця авіакомпанія належить (Закон прапора).

Римський договір, який передував створенню Європей-ського економічного співтовариства. Він включає спеціальні по-даткові положення такі, як статті 96-99 щодо непрямого оподаткування, а також більш загальні, як, наприклад, стат-тя 52 щодо свободи