Серед конвенцій, що розглядають в основному або ви-нятково питання оподаткування, розрізняють:

1. Щодо сфери діяльності:

- загальні конвенції — регулюють питання уникнення подвійного оподаткування доходів та капіталу в усіх сферах діяльності;

- спеціальні — діють у конкретних галузях підприємницької ді-яльності (морський, повітряний транспорт, автоперевезення).

2. Щодо суб'єктів-учасників:

- двосторонні (такі, що стосуються тільки двох країн);

- конвенції, що є багатосторонніми (стосуються більш ніж двох країн) [43, 52].

Двосторонні конвенції більш поширені. Багатосторонніх конвенцій існує відносно мало. Вони укладаються, наприклад, між країнами Північної Європи, Бенілюксу та ін.

Головною особливістю міжнародних податкових угод є те, що як елементи міжнародного податкового права вони мають пріоритет над національним законодавством. Якщо стосовно оподаткування доходів від зовнішньоекономічної діяльності є відповідні положення міжнародної податкової угоди, що перед-бачають вищі чи нижчі податкові ставки, ніж національні, то перевага надається ставкам міжнародної податкової угоди.

Податкова конвенція, як і будь-який міжнародний договір, обов'язкова для виконання тільки тими державами, що її під-писали. Таким чином, податкова конвенція створює зобов'язан-ня однієї держави щодо іншої з питань оподаткування. Тобто, якщо одна держава порушує положення податкової конвенції, то тільки та держава, яка укладала з нею угоду, має підстави для вжиття відповідних заходів.

У різних країнах існує різний підхід до врегулювання поло-жень національного та міжнародного податкового законодав-ства.

Конвенції може бути наданий такий же статус, як і націо-нальному законодавству. В інших країнах податкова конвенція введена в національне законодавство (з цією метою приймається спеціальний закон). Деякі країни просто посилаються на поло-ження податкових конвенцій у своїх національних законах (на-приклад, у національному податковому законодавстві може існувати положення, яке вимагає того, щоб будь-який конфлікт між податковою конвенцією і національним законодавством ви-рішувався на користь конвенції).

Звичайно, теоретично країна може не укладати податкових конвенцій, а замість цього забезпечити відповідність в усіх від-ношеннях національного податкового законодавства положен-ням податкової конвенції, укладеної цією державою. У такий спосіб дана країна буде дотримуватися своїх договірних зобов'я-зань, зробивши все необхідне, щоб положення її національних податкових законів не протирічили податковим конвенціям.

Проте, на практиці майже всі країни виробили інший підхід, відповідно до якого в кожній країні національні податкові за-кони відрізняються від податкових конвенцій. Це призводить до виникнення протиріч між положеннями національного по-даткового законодавства і податкових конвенцій.

Ці протиріччя можуть вирішуватися кількома способами:

- конституційними положеннями, що забезпечують пріори-тетність міжнародних податкових договорів;

- положеннями національного податкового законодавства, що віддають перевагу положенням податкової конвенції;

- положеннями спеціального закону, що віддає пріоритет податковій конвенції;

- застосуванням принципу "Lex posteriori derogat", у рам-ках якого пріоритет має те з конфліктуючих положень, яке прийняте останнім;

- застосуванням принципу "Lex specialis", у рамках якого положення податкових конвенцій є спеціальними поло-женнями і їм надається перевага над більш загальними положеннями національного податкового законодавства.

Внаслідок невідповідності національних та міждержавних фінансових і торгово-економічних відносин виникає феномен подвійного оподаткування.

Подвійне оподаткування — це випадки, коли об'єкт по-датку або платник податку оподатковується в рамках однієї або кількох фіскальних юрисдикцій податком даного виду більше, ніж один раз. Питання подвійного оподаткування торкаються національ-них фіскальних інтересів, інтересів міжнародних організацій (з питань встановлення глобальної економічної гармонії), приват-них комерційних інтересів.

Подвійне оподаткування може виникнути як у межах однієї держави, так і при веденні господарської діяльності в міжна-родному масштабі.

Найбільш поширеною формою подвійного оподаткування є оподаткування об'єктів більше одного разу різними державами (міжнародне подвійне оподаткування).

Міжнародне подвійне оподаткування виникає через одно-часне застосування принципів резидентства та територіальності декількома країнами щодо одного й того ж доходу платника по-датків, призводить до збільшення загального податкового тиску на фізичну або юридичну особу, а також порушує критерій по-даткової справедливості [42, 7].

На мою думку, врегулювати проблему міжнародного подвійного оподатку-вання можна трьома способами.

Варто відмітити, що в односторонньому порядку проблема усу-нення подвійного оподаткування не вирішується, бо для кожної держави існує подвійна мета:

- забезпечення достатніх податкових надходжень до бюджету;

- створення оптимальних умов для економічного розвитку.

Вирішення проблеми вимагає координації національних по-даткових політик держав на міжнародному рівні, тому, як пра-вило, способи 2 та 3 застосовуються в поєднанні: національне законодавство встановлює свої пільги, а в міжнародних подат-кових угодах регулюються окремі випадки подвійного оподаткування [52, 23].

Податкові угоди розглядають шляхи усунення проблеми по-двійного оподаткування за допомогою таких методів:

- кредит щодо іноземного податку;

- звільнення;

- прогресивне звільнення;

- посилання на національне законодавство;

- захист податкових переваг [40, 12].

Деякі країни (США, Великобританія та Японія) користують-ся методом кредиту щодо іноземного податку винятково для на-дання звільнення від іноземного податку. Цей метод найкраще ілюструється такими прикладами.

Припустимо, що компанія резидент у країні X з податко-вою ставкою 40 % одержує комерційний прибуток у 1000 дола-рів через постійне представництво в країні Y, де ставка податку — 3 %. У цьому випадку податок і кредит щодо іно-земного податку в країні X розраховується таким чином:

Іноземні прибутки 1000 дол.

Податок у країні X

Нехай будуть ті ж обставини, що і в прикладі 1, за винят-ком, того, що