ви-робів за минулий місяць;
власниками (замовниками) алкогольних напоїв, включа-ючи спирт питний або етиловий, пиво, і тютюнових виробів, виготовлених у межах України з використанням давальницької сировини, — не пізніше дня одержання готової продукції;
підприємствами (крім зазначених у пунктах 1-3), в яких середньомісячні суми акцизного збору за минулий рік складали понад 25 тис. грн. — подекадно 15-го, 25-го числа поточного місяця, 5-го числа наступного за звітним місяця, виходячи з фактичного оподатковуваного обороту за відповідну декаду;
підприємствами (крім зазначених у пунктах 1-3), в яких середньомісячна сума акцизного збору за минулий рік станови-ла до 25 тис. грн. включно, а також особами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і мають постійне місце проживання на території України, — що-місячно не пізніше 15-го числа наступного за звітним місяця з фактичного оподатковуваного обороту за минулий місяць;
новостворені підприємства (крім зазначених у пунктах 1-3), а також підприємства, які раніше не були платниками акциз-ного збору, сплачують акцизний збір, виходячи з фактичного оподатковуваного обороту за кожний місяць. Після тримісячно-го строку з початку реалізації підакцизних товарів (продукції) акцизний збір сплачується ними у строки, встановлені в пунктах 4 і 5 [31, 75].
Розрахунки акцизного збору складаються і подаються до державних податкових інспекцій за місцем свого знаходження (реєстрації): платниками — щомісяця не пізніше 15-го числа місяця, на-ступного за звітним. Згідно з Положенням про строки сплати акцизного збору і подання розрахунку акцизного збору в ДПІ надається розрахунок акцизного збору за звітний місяць.
Зі свого боку вважаю, що в податкове законодавство необхідно внести пропозиції стосовно зменшення ставок акцизного збору на ряд видів продукції, які встановлені на сьогоднішній день державою як створення законодавчих перешкод щодо імпорту іноземної продукції, що негативно впливає на її міжнародний авторитет, тим більше, що Україна стоїть на порозі європейської інтеграції.
РОЗДІЛ 3
ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ
3.1. Сутність та особливості здійснення зовнішньоекономічних операцій
Зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність українських та іноземних суб’єктів господарювання, побудована на цивільно-првових взаємовідносинах між ними з приводу купівлі-продажу товарів (у матеріально-речовій формі або формі послуг) як на території України, так і за її межами.
Як вказувалось вище, основними видами зовнішньоекономічних операцій є експорт та імпорт.
Експорт визначається як продаж товарів іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивезенням цих товарів через митний кордон України.
Імпорт визначається як купівля товарів у іноземних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з ввезенням цих товарів на територію України.
Купівля - продаж товарів передбачає перехід права власності та розрахунки за проведену операцію.
В залежності від способу оплати зовнішньо-торгівельні операції можна поділити на:
- угоди купівлі-продажу, де формою оплати виступають кошти;
- товарообмінні (бартерні) операції:
- операції з давальницькою сировиною.
Перші містять зобов’язання продавця (однієї сторони) передати товар, що виступає предметом у власність покупця (другою сторони), за умови, що покупець угоди сплатить обумовлену в договорі суму. За іншими операціями один товар обмінюється на інший з одержанням певних умов чи вимог. В міжнародній торгівельній практиці існує декілька типів операцій зустрічної торгівлі, найчастіше з яких в Україні використовується бартер та операції з давальницької сировини.
Стоcовно бартерних операцій - податкове, митне законодавство України за останні кілька років адміністративними заходами значно зменшило обсяги бартерних операцій.
Підставою для здіснення зовнішньоекономічної операції є договір (контракт) – письмово оформлена угода суб’єктів підприємницької діяльності України та іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення взаємних прав і обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні контракту або в результаті подальшого погодження між сторонами.
Проведення розрахунків за експортно-імпортними операціями регулюється державою у формі валютного контролю, форми і методи яких передбачено в цілій низці нормативних документів, прийнятих Верховною Радою України, КМУ, ДПАУ, та НБУ.
Законодавством про валютне регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначено, що виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на валютні рахунки в уповноважених банківських установах в терміни виплати заборгованостей, визначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а вразі експорту – робіт, послуг, прав інтелектуальної власності – з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності [33, 73].
Дані норми впроваджені державою в цілях оподаткування та з метою притоку валютних цінностей на територію України, а також це свого роду один із превентивних заходів щодо недобросовісних платників податків, які умисно не бажають отримувати валютні кошти за безготівковими розрахунками, отримуючи їх готівкою за межами України, при цьому зменшуючи свої податкові зобов’язання перед бюджетом.
В разі виконання зовнішньо-торгівельного контракту і отримання іноземної валюти резидентом, останній зобов’язаний продати 50 відсотків іноземної валюти на Українській міжбанківській валютній біржі.
З метою стабільності національної валюти введено цей механізм валютного регулювання. І якщо заглянути в історичний ракурс, то ця норма валютного регулювання змінювалась двічі в 1996 р. та 1998 р. з 85 до 75 відсотків відповідно [45, 67].
На мою думку, для зміцнення національної валюти доцільніше було б зменшити обов’язковий продаж іноземної валюти на УМВБ від зовнішньоторгівельних операцій принаймні до 35 відсотків виручки і з другого боку, адміністративними методами посилити контроль за розрахунками (готівковими і безготівковими) на внутрішньому ринку, які здійснюються в національній валюті.
Обов’язковому продажу не підлягають кошти в іноземній валюті, що надходять у вигляді кредитів, які надаються нерезидентами через уповноважені банки, перераховується на територію України з метою здійснення інвестицій, придбані на УМВБ