Одночасне голосування законопроекту в цілому, а тим більше у жорсткій прив’язці (“у пакеті”) до інших рішень унеможливило захист Конституції України.

“Наприклад, частина 2 статті 3.2.4 Регламенту Верховної Ради України встановлює, що обговорення у випадку прийняття рішень щодо Конституції України проводиться виключно в повному обсязі. Натомість “звичайні закони” можуть обговорюватись і за скороченою процедурою.

Частина 1 статті 6.5.1, частина 1 статті 6.6.1, частина 1 статті 6.7.1 розрізняють порядок підготовки голосування щодо звичайних законопроектів та “законопроектів пов’язаних з Конституцією”. Останні на перше читання подаються за 14 днів до розгляду Верховною Радою України (звичайні – за 6 днів), на друге читання – за 16 днів (звичайні – за 12 днів), на третє читання – за 6 днів (звичайні – за 4 дні). У нашому випадку цих вимог теж дотримано не було. Наскільки нам відомо, то народні депутати України навіть не мали на руках роздрукованого законопроекту, за який вони голосували [13].

У нашому випадку жодної з цих вимог дотримано не було”.

Здавалося б перше, що має зробити новий президент України Віктор Ющенко після того, як вступив на посаду – подати запит до Конституційного Суду щодо конституційності законопроекту. Але що казав президент? “Віктор Ющенко, президент України: «Моя позиція негативна по відношенню до прийняття закону 2222. Але я не хочу ці коментарі робити, знаєте, базовими зараз в наших стосунках. Я хочу продемонструвати, що в цій країні є закон. Він прийнятий, коли голосували ногами, руками, по 2 руки піднімали. Але так вважають, що це закон, він прийнятий, хай він буде впроваджений”. Щож, вчасно не подавши запит до Конституційного Суду, а опісля просто не маючи можливості цього зробити через неприведення парламентом до присяги суддів Конституційного Суду (певним політичним силам був би невигідним розгляд цього питання в Конституційному Суді), унеможливило будь-які шляхи до відступу. Пролобійована за вдалих обставин, недоопрацьована, як показує сьогоднішня ситуація – вигідна окремим політичним силам, нова редакція Конституції стала з самого початку Основним Законом не зовсім конституційного характеру, зважаючи на обставини свого “народження”.

РОЗДІЛ 2.

ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ КОНСТИТУЦІЙНОЇ РЕФОРМИ 2004 РОКУ

2.1. Зміни до законодавства в контексті Конституційної реформи 2004 року

Конституційна реформа за станом на 31 грудня 2004 року юридично репрезентована Законом № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року. В основу даного Закону було покладено законопроект № 4180 про внесення змін до Конституції України в остаточній редакції Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України по опрацюванню проектів законів України про внесення змін до Конституції України від 21 червня 2004 року.

Проект пройшов необхідну процедуру розгляду у Конституційному Суді України й одержав санкцію Суду стосовно можливості його внесення на голосування до Верховної Ради України. Внесений до парламенту законопроект № 4180 був суттєво відмінним від законопроекту № 4105, який уже був проголосований у Верховній Раді України раніше, але не отримав необхідної кваліфікованої (300) більшості голосів. Отже, остання версія законопроекту № 4180 була суттєво відмінною від проекту з тим самим номером, який був предметом розгляду у Венеціанській Комісії в грудні 2003 року.

Закон № 2222-IV є суттєво відмінним від своїх попередників (законопроект № 4105, перша версія законопроекту № 4180) вже хоча б тому, що в ньому передбачається обрання Президента України на всенародних виборах. Водночас Закон № 2222-IV є значно менш радикальним законом про внесення змін до Конституції України, ніж його попередники. Проте навіть в оновленому вигляді він, на нашу думку, не сприяє позитивним змінам в політичній системі України [2].

Як і його невдалі попередники, Закон № 2222-IV передбачає обрання народних депутатів (членів парламенту) України на суто пропорційній основі. В цьому відношенні він – тепер вже на вищому конституційному рівні – закріплює процедуру виборів, яка раніше була передбачена поточним законодавством. На наш погляд, вибори депутатів парламенту на виключно пропорційній основі є недостатньо виваженою спробою поліпшення українського виборчого законодавства.

Як результат політичного компромісу, пропорційна система виборів в український парламент існує тепер на рівні конституційного і ординарного законів. Однак перед запровадженням такої зміни виглядало б доцільним випробувати нову систему виборів до Верховної Ради спочатку на практиці, а вже потім, в залежності від результатів такого випробування, вирішувати питання про її закріплення на конституційному рівні. Адже нова схема виборів поки що не зарекомендувала себе позитивно на практиці. В конституційному сенсі це виглядає неоптимальним, у політичному – свідчить про неврівноваженість та невиправданий поспіх.

Чи виграла щось від запровадження пропорційної системи українська спільнота – наразі сказати неможливо. Хоча фінальна версія української конституційної реформи стала найбільш поміркованою з усіх, що пропонувалися раніше, її ефект можна буде спостерігати вочевидь не найближчим часом. Загалом, нова конституційна схема є відносно простою. Відтепер Президент керуватиме зовнішньою політикою країни, обороною, внутрішньою безпекою, а також головами місцевих державних адміністрацій. Решту справ внутрішнього політичного менеджменту вирішуватиме Кабінет Міністрів і Рада національної безпеки і