протягом п’ятнадцяти днів після подання на розгляд кандидатури від коаліції не передасть її до парламенту(ст. 106,п.9)? Як тоді бути? На це питання Конституція нам відповідь, на жаль, не дає. Також президент може не внести подання стосовно двох міністрів, яких він призначає – це формальна можливість вважати уряд несформованим. Відтак, виникає можливість дострокового розпуску парламенту. Коли після провалу переговорів про створення так званої “Коаліції демократичних сил”, і створення “Антикризової коаліції” країна перебувала в стані урядової та парламентської кризи, то всі чекали того, коли спливуть п’ятнадцять днів і, що буде далі. Але президент вніс таки кандидатуру прем’єра, після довгих переговорів.
Тепер парламент не просто формує уряд без участі президента, він може призначати і звільняти практично всі кадри, які є в системі центральних органів виконавчої влади. Парламент може змінити будь-якого міністра, що в принципі неприпустимо і дестабілізує уряд. Навіть в парламентських республіках більшість є фактичною, а не юридичною. Щось подібне може чекати міністра Внутрішніх справ Юрія Луценка, якого хотіли поки(!) просто відсторонити від виконання службових обов’язків на два місяці, протягом проведення розслідування за підозрами про корупцію у міністерстві, а поштовхом до цього стала публікація в газеті. Нормальна практика для європейських країн, але для нас – дуже небезпечна, підозріла в контексті сьогоднішнього розташування сил [1].
Унеможливлення визнання недійсними законів, коли порушена процедура їхнього прийняття. До 1-го січня у нас була 19-та Стаття Конституції, яка не змінилася, але яка чітко вказує, що органи влади і посадові особи мають діяти в межах, вказаних законом, тобто і Верховна Рада теж. Порядок діяльності Верховної Ради прописаний в законі про регламент. Однак Верховна Рада скасувала цю норму, і тепер вона буде користуватися не законом, а просто своїм регламентом(ст.83). Це призведе до того, що під будь-який закон можна внести поправку у регламент, який не треба підписувати у Президента, і закон буде прийнятий. І ніякий суд не може визнати прийняття цього закону неконституційним.
До 1-го січня судді Конституційного Суду призначалися на свої посади парламентом або Президентом. Не було процедури звільнення з посади суддів. Це давало їм гарантії від впливу з боку президента чи парламенту. Тепер же Верховна Рада записала, що судді призначаються і звільняються(ст..85, п.26). Це може призвести до того, що при розгляді якого-небудь „слизького” питання в Конституційному суді на суддів можна буде здійснювати тиск, погрожуючи звільненням. Тобто це чергове розхитування політичної системи.
Раніше у нас було записано, що може бути 4 віце-прем’єра, і не більше. Тепер це обмеження зняли(ст.114). Їх може бути 7 чи 8, або й 10… Так і з міністерствами. Кабінет міністрів утворює “відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади” (ст.116, п.9). По-перше, можливість прийняття урядом рішень про утворення міністерств без потреби узгодження цього питання з Президентом може призводити до “подрібнення” секторів державного управління, роздування складу Уряду, дублювання та конфліктів інтересів і т. ін. По-друге, може неоднозначно тлумачитися конструкція “відповідно до закону”. Якщо її розуміти таким чином, що закон може передбачати утворення конкретного міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, то тут також можна сміливо спрогнозувати велику кількість ініціатив щодо “узаконення” різних органів.
“Незрозуміло також, з яких мотивів із Конституції України вилучаються норми про контрасигнацію (скріплення підписом) деяких актів глави держави Прем’єр-міністром України та міністром, відповідальним за виконання акта. Наприклад, чомусь вважається зайвим скріплення підписом відповідними членами Уряду актів Президента з питань “ведення переговорів та укладення міжнародних договорів України”, “прийняття рішення про визнання іноземних держав” тощо. Але відомо, що в демократичних державах контрасигнація не лише застерігає главу держави від прийняття помилкових рішень, але й убезпечує саму державу від “сюрпризів” типу ЄЕП, що для нас є однозначно актуальним. Крім того, необхідно дбати про єдність (узгодженість) зовнішньої політики держави, а її суб’єктами є і Президент, і Кабінет Міністрів”4. Так вважали експерти до виборів. Але оскільки президент зараз знаходиться фактично в опозиції щодо уряду, то така норма видається дуже доречною(ст.106, п.31). Хоч, як відомо вже був конфлікт щодо акту президента, який не потребував контрасигнації, а прем’єр наполягав на іншому. Кінець кінцем якось секретаріати домовились, але така неузгодженість і бажання “потягнути ковдру на себе” навряд може мати позитивні наслідки [7].
За новою Конституцією, президент призначає на посаду та звільняє з посади лише Генпрокурора і тільки за згодою Верховної Ради, а фактично –її депутатської більшості. Міністра оборони також призначає парламент, а президент лише вносить до ВРУ подання про його призначення(ст..106, п.10). Але Рада може й не погодитися із запропонованою президентом кандидатурою.
Президент також вносить до ВРУ подання про призначення на посаду та звільнення з посади голови Служби безпеки (ст..106, п.14). І, знову ж таки, парламент може не підтримати кандидатуру, запропоновану президентом. Призначення міністра внутрішніх справ взагалі не відноситься до компетенції президента. Не зрозуміло, як, за таких обставин, президент може гарантувати дотримання Конституції й законів України?
У статті 113 Конституції зазначено, що Кабінет Міністрів відповідальний перед президентом і Верховною Радою. Щодо ВРУ все зрозуміло – є депутатська більшість, яка контролює уряд. Але яким чином уряд відповідальний перед президентом за новою Конституцією, зрозуміти важко.
Те ж саме можна сказати про укази президента та постанови Верховної Ради. В Конституції не сказано про те, що буде, якщо Кабінет Міністрів не буде виконувати укази