2. Kонфлікти також можуть виникати у зв’язку з тим, що уряд за новою схемою не формується як єдина команда. Міністри оборони та закордонних справ призначаються за поданням Президента, решта членів уряду за поданням Прем’єр-міністра. Подібних схем формування кабінету, до речі, не існує в інших країнах. Це може спричинити протистояння всередині Kабінету Міністрів між Прем’єром, якого підтримує парламентська більшість, та міністрами, призначеними безпосередньо за поданням Президента. До того ж, Kонституція передбачає, що Президент забезпечує державну незалежність та національну безпеку, а також здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави. Kрім того, Президент має можливість впливати на Kабінет Міністрів через Pаду національної безпеки і оборони (PНБО), яку він очолює. Зауважимо, що повноваження PНБО були значно розширені Указом Президента “Про деякі питання організації діяльності Pади національної безпеки та оборони України” від 8 лютого 2005 р., при чому розширення повноважень PНБО та її секретаря, зокрема, суперечило як Kонституції, так і закону, що визначає сферу компетенції відповідного інституту. І хоча з нової редакції указу було усунуто положення, що суперечили Kонституції та Закону “Про Pаду національної безпеки і оборони України”, сам факт проведення засідань PНБО з питань адміністративної та судової реформи свідчать, що таке трактування національної безпеки дозволяло перетворити Pаду фактично на паралельний уряд. І виникнення подібних прецедентів у майбутньому виключати також не можна. З іншого боку, забезпечення здійснення внутрішньої і зовнішньої політики покладається на уряд. Таким чином, різне бачення напрямку здійснення політики у цих галузях може призводити до протистояння між Президентом та главою Kабінету Міністрів.

3. Інша конфліктна ситуація, що може виникнути, - протистояння парламенту (коаліції, що складає парламентську більшість) та Президента у зв’язку з визначенням кандидатури на посаду Прем’єр-міністра. Президент може не погоджуватися з кандидатурою, яку пропонує більшість і буде використовувати як засіб тиску на Верховну Pаду право розпукати парламент у випадку, якщо протягом місяця коаліцію не сформовано. Тим більше, що Закон “Про внесення змін до Kонституції України” не пропонує формальних ознак для визначення того, чи сформовано коаліцію чи ні, а отже, Президент може тлумачити цю норму закону у той спосіб, який забезпечить йому перемогу у протистоянні з приводу обрання кандидатури Прем’єра. Зрештою Президент, використовуючи як засіб тиску своє право розпускати Верховну Pаду, може вплинути на ситуацію таким чином, що у парламенті буде сформовано ситуативну більшість, яка під загрозою розпуску парламенту та проведення нових виборів (що буде вимагати від партій витрат на нову виборчу кампанію) погодиться на кандидатуру Прем’єр-міністра, яку пропонує Президент. Але такий Прем’єр може, зрештою, втратити підтримку ситуативної більшості. Тоді главі уряду доведеться розриватися між Президентом, який зберігає важелі впливу на Kабінет Міністрів та Верховною Pадою, яка може відправити неприйнятний для неї уряд у відставку шляхом висловлення йому недовіри.

Наголосимо, що на вирішення проблеми протистояння по лінії президент-парламент був спрямований Указ Президента України “Про політичну раду при Президентові України” від 12 жовтня 2005 р., яким запроваджувався механізм консультації між главою держави та політичними силами, представленими у парламенті [19]. Проте цей механізм може лише послабити протистояння між Президентом та парламентом, але не усуватиме конфлікту остаточно. До речі, ефективність діяльності Політичної ради на даний момент оцінюється експертами як низька.

Закон “Про внесення змін до Kонституції України” залишив багато інших питань відкритими. Так, нездатність парламенту сформувати коаліцію та сформувати уряд, відповідно до закону, матиме наслідком розпуск Верховної Pади та нові вибори. Але не зрозуміло, яким чином діяти, якщо обрана на дострокових виборах Верховна Pада не сформує уряд у визначений законом термін. Адже відповідно до того ж закону парламент, обраний на дострокових виборах, не може бути розпущений протягом року [20, c. 356].

Інше питання, що виникає у зв’язку зі змінами до Kонституції, - це невизначеність долі Kабінету Міністрів після розпаду парламентської коаліції. Чи має йти уряд у відставку за таких обставин, основним законом не визначено. Можна припустити, що після розпаду парламентської коаліції нова коаліція прийме резолюцію недовіри уряду, який був сформований її попередницею. Але в такому випадку в силу можуть вступити обмеження на розгляд питання про відповідальність Kабінету Міністрів (наприклад, яким чином діяти, якщо парламентська коаліція розпалася раніше, ніж через рік після схвалення парламентом Програми діяльності уряду).

ВИСНОВОК

Проаналізувавши Конституцію зразка 8 грудня 2004 року, проілюструвавши це прикладами політичного життя за новим Основним Законом, зіставивши кількість позитивних і негативних моментів, дізнавшись про шляхи іншого вирішення тих проблемних питань, які були в минулій Конституції, можна зробити висновок, що законопроект №4180 був надто поспішним, мотивованим виключно бажанням деяких політичних сил реалізувати себе у владі, хоч і не на посаді президента. І все це прикривалося красивими словами про зміцнення парламентаризму в Україні, знищення авторитарних тенденцій в управлінні системою влади. А насправді вийшло так – ви нам Конституційну реформу, ми вам - можливість проведення третього туру президентських виборів.

Політична культура народних обранців ще занадто низька для того, щоб Україна була парламентсько – президентською державою. І сьогоднішня ситуація це показує чи не найчіткіше.

На