Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійсненню наданих їм прав.

У цивільному процесі принцип диспозитивності визначає механізм виникнення, розвитку і закінчення цивільної справи. Зокрема, у ст15-1 ЦПК України закріпила, що суд розглядає цивільну справу не інакше як за заявою осіб, які передбачені у ст. 5 ЦПК ( особи, які звертаються за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів; за заявою прокурора та інших осіб, які вправі у випадках, передбачених законом, звертатись до суду на захист прав та свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, державних чи громадських інтересів ), але в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами доказів.

Принцип змагальності у цивільному процесі закріплений у ст. 30 ЦПК, де кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається в підтвердження своїх вимог та заперечень. Обов’язок доказування покладається на сторони – позивача і відповідача.

Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Ст. 16-1 КПК – державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. Можна виділити певні етапи участі прокурора як державного обвинувача у кримінальному процесі:

участь прокурора у судовому слідстві ( судове слідство складається з допитів підсудних, потерпілих, свідків, експертів, різновидів судового огляду, оголошення протоколів та інших документів );

участь прокурора в судових дебатах ( промова прокурора, де висловлюється характеристика прокурором обставин вчиненого злочину, містяться дані про те ким, коли і що було вчинено, аналіз доказів, що викривають вину підсудного; дається правова оцінка його діяння; позиція прокурора щодо виду і міри покарання для підсудного тощо);

участь прокурора у стадіях щодо перевірки вироків, ухвал і постанов суду ( апеляційне та касаційне провадження).

Участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою, крім випадків:

- коли розглядаються справи про злочини, передбачені ч1ст.27 КПК ( справи приватного обвинувачення );

Кримінально-процесуальний закон передбачає можливість відмови прокурора від обвинувачення.

За своїм процесуальним статусом прокурор, що бере участь у судовому розгляді виступає стороною. Прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.

Прокурор є самостійним у визначенні своєї позиції щодо всіх питань, які вирішуються під час судового розгляду. Процесуальна самостійність прокурора в суді проявляється у тому, що основне значення для нього має оцінка обставин справи, доказів, досліджених у судовому засіданні.

Прокурор зобов’язаний відмовитися від обвинувачення, якщо під час розгляду справи він дійде висновку, що дані досудового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного і у своїй постанові викласти мотиви відмови. Жодні заяви державного обвинувача, зокрема і відмова його від обвинувачення, не перешкоджають потерпілому й надалі виконувати свою обвинувальну функцію.

У ст. 348 КПК та ст. 37 Закону України “ Про прокурату “ передбачено право прокурора подати апеляцію на рішення суду, яке не набрало законної сили.

Із постановленням апеляційним судом свого рішення прокурор у разі незгоди з ним має право на касаційне їх оскарження, внісши відповідне подання в порядку, визначеному гл. 31 КПК.

ГЛАСНІСТЬ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ .

Принцип гласності перш за все, відповідно до ст. 9 Закону про судоустрій забезпечує кожному вільний, без жодних обмежень право на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Ця вимога закріплюється процесуальними нормами і реалізується таким чином: правом особи бути присутньою при розгляді її справи у суді; при проголошенні судового рішення у її справі; отримати копії судового рішення тощо.

Розгляд справ відбувається відкрито при розгляді справ у всіх судових інстанціях, а також при розгляді всіх категорій справ: кримінальних, цивільних, господарських.

Відкритий розгляд справи означає, що кожний громадянин, якому виповнилося 16 років, вправі бути присутнім в залі судового засідання і може робити письмові нотатки. Відкритий судовий розгляд є засобом громадського контролю за діяльністю суду, забезпечує виховний вплив судового процесу.

У випадках передбачених процесуальним законодавством, справа може слухатися у закритому судовому засіданні. Зокрема, закритий судовий розгляд є обов’язковим, коли це необхідно в інтересах охорони державної таємниці.

Крім того, законом допускається закритий судовий розгляд за вмотивованою ухвалою суду, яка виноситься за заявою осіб, що є учасниками процесу, або за ініціативи суду у випадках:

про злочини неповнолітніх, які не досягли 16-річного віку, з тим, щоб створити необхідні сприятливі умови для одержання правдивих показань підсудного, усунути зовнішній негативний вплив на нього та інші обставини, що перешкоджатимуть встановленню істини у справі;

про статеві злочини – з метою охорони інтересів потерпілих і суспільної моралі;

з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі;

коли цього потребують інтереси безпеки потерпілих, свідків та інших осіб, взятих під захист у зв’язку з наявністю реальної загрози їх життю, здоров’ю чи майну.

У закритому судовому засіданні допускається розгляд цивільних справ, зокрема про усиновлення, з метою збереження таємниці усиновлення, а також з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі.

Судове рішення вбудь-якому разі оголошується публічно, але в ньому суд не повинен вказувати обставини, що стали підставою для проведення закритого судового засідання.

З метою доступу громадськості до судового процесу під час судового засідання може проводитися теле-, звуко-, відеозапис, кінозйомка. Проте можливість фіксування процесу технічними засобами, а також його трансляція, допускається лише з дозволу суду. Суд вирішує