безпосередньо, або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Безпосередньо Законом України “Про місцеве самоврядування” встановлені такі управлінські повноваження сільських, селищних, міських рад і їх виконавчих комітетів і районних та обласних рад.
Особливості розвитку соціалістичної економіки обумовили утвердження особливих правових форм здійснення права державної власності, що має свій вплив і на сьогоднішню цивільно-правову ситсему законодавства України.
Хоча вже в першому цивільному кодексі УРСР 1922 було установлено, що державні підприємства та їх об*єднання є юридичними особами, але право, на якому за державними підприємставми закріплювалося державне майно, не вказувалося. Лише в 1948р. академік А.В.Венедиктов сформолював теорію оперативного управління майном, яка отримала широку підтримку сережд науковців, а також законодавче оформлення в Основах цивільного законодавства СРСР 1961, в ст.21 яких було записано, що державне майно, закріплене за державними оранізаціями, знаходиться в оперативному управління, що здійснюється в межах, установлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування та розпорядження майном.
При цьому, на думку академіка А.В.Венедиктова державний орган здійснює надані йому провомочності саме в порядку управління, а не як власник. Венедиктов Вгосударственная социалистическая собственность.-М.-Л.,1948.-С.347. Таку позицію пыдтримувало багато видатних вчених-цивілістів, як О.С.Йоффе, Ю.К. Толстой, С.М. Корнєєв. Але з цього приводжу висловлювалися і інші думки, так Я.Ф. Миколенко висловив думку про можливість визнання майно на праві власності як за державою, так і за державним органом, за яким воно закріплене. Миколенко Я.Ф. Государственные юридические лица в советском гражданском праве//Советское государство и право.-1951.-№7.-С.52. Але така позиція не відповідала загально державній соціалістичній програмі, скоріше закріплювала “радикально-буржуазний”підхід, і тому була відкинута.
Інститут права оперативного управління майном в цілому справив позитивний вплив на формування правосуб*єктності державних підприємств, як юридичних осіб, адже вніс правову визначеність у відносини між державними підприємствами та державою.Але така конструкція все рівно дуже обмежувала права державних підприємств, як юридичних осіб,а в подальшому своєму розвитку вона переросла в “обмежене право оперативного управління”, шляхом безкінечних положень Ради міністрів СРСР і УРСР. В кінці-кінців державні підприємства навіть втратили право вільної реалізації виробленої перодукції на підстваві Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство , яка була виданаРадою міністрів СРСР в 1965 р.
Вперше право повного господарського відання було закріплено в Законі СРСР “Про власність в СРСР” від 6 березня 1990, яке закріплювалося за державними підприємствами в порядку здіснення ними правомочностей на майно, що є державною власністю. Це положення, майже без змін увійшло і до чинного Закону України “ Про власність” від 7 лютого 1991р.
Відповідно до чинного законодавства, майно, яке є державною власністю і закріплено за державними підприємствами (крім казанних), належить їм на праві повного господарського відання – державне підприємство володіє, користується та розпоряджається майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать статутові та чинному законодавству. Такі ж правомочності здійснює і казенне підприємство по відношенню до майна, яке їй належить на праві оперативного управління. Потрібно погодитися з науковцями, які вважають, що “в правовому аспекті оперативне управління та господарське відання не мають істотних відмінностей” С.І.Пересунько.Право державної власності в Україні.-Кіровоград(Єлисаветград)-1998.С.149.. Та й впроваджиувався інститут повного господарського відання в Законі СРСР “Про власність в СРСР” від 26 березня 1990р., як сурогат оперативного управління майном, шляхом простого “додавання” певних функцій до державних підприємств, які їх до цього не мали; причому права та обов*язки (як і до цього часу) були лише схематично окреслені.
Відповідно до чинного законодавства можна зробити такі висновки щодо ознак права повного господарського відання, хоча ці положення прямо не передбачені в Законі України “Про власність” і їх можна виділити тільки проаналізувавши чинне законодавство:
Надається державою, яка є власником майна і вирішує питання про створення державного підприємства;
Межі діє-іправоздатності вирішує власник;
Власник може здійснювати контроль за реалізацією майна(перевірки, ревізії);
Реорганізовує та ліквідує підприємство, визначає долю ліквідованої особи, рощподіляє залишок майна;
Має право на отримання доходів від використання майна, яке передане підприємству;
Юридичнаособа фактично володіє майном, яке знаходиться на її самостійному балансі, використовує його за своїм розсудом;
Власник не має права вмішуватися у виробничо-господарську діяльність особи;
Підприємство здійснює угоди щодо закріпленого за ним майном, крім випадків, передбачених в заонодавстві;
Залишок прибутку у розпорядженні юридичної особи;
Може здійснювати майже всі дії зобов*язального характеру;
Відповідає по зобов*язанням всім майном, у випадку банкрутства, а власник майном не відповідає.
Право оперативного управління не істотно відрізняється від права повного господарського відання, але воно є обмежени у порівнянні з останнім. :
Юридична особа фінансується за рахунок держави;
Діяльність підприємства здійснюється на підставі кошторису;
Несуть відповідальність всім своїм майном + у випадках недостачі – власник майна.
Аналізуючи ЗУ. “Про власність” , можна зробити висновок, що до права оперативного управління не застосовуються правила по праву власності, як це оговорено законодавством по праву повного господарського відання. Тому дії казенних підприємств щодо державного майна мпають бути обов*язково узгодженими з нормативними актами. і статутом підприємства.
ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ В ЗАКОНОДАВСТВІ ПРО ДЕРЖАВНІ ТА КОМУНАЛЬНІ ПІДПРИЄМСТВА:
1.В науковій літературі постало питання про визнання чи невизнання державними підприємствами ті господарські товариства, в статутному фонді яких є державне майно. Мова іде не про державні підприємства-засновники господарських товариств, оскільки вони не можуть згідно з Декретом КМУ від 31.12.92 бути засновниками господарських товариств (навідміну від комунальних підприємств, про які в зазначеному Декреті не згадується) а про підприємства, які були приватизовані частково і частка їхнього майна залишилася в державній власності. Законодавство