сповільнення його старіння - важливе завдання і мета державного

регулювання демографічних процесів.

Добровільна репатріація етнічних українців в Україну як зі

Сходу, так і з Заходу є перспективним національним інтересом

країни. В нинішніх умовах вирішення цієї проблеми унеможливлено

економічними факторами, в тому числі низьким рівнем життя, але

при плануванні довгострокової національно-культурної політики

процес майбутньої репатріації повинен бути передбачений і

забезпечений матеріально і соціально.

Це сприятиме консолідації української нації як на

Батьківщині, так і в діаспорах і використання міжнародного

досвіду в інтересах розвитку України. Держава створює всі

політичні, економічні, соціальні та юридичні передумови для

співробітництва з українськими діаспорами за кордоном.

Стаття 16. Піднесення духовності нації.

Прагнучи забезпечити консолідацію і єдність нації, держава

всіляко сприяє піднесенню духовності нації, її моралі, життєвої

сили і політичної волі, особливо, патріотизму, виходячи з

принципу свободи совісті. Держава підтримує і стимулює розвиток

свідомої активності громадян, їх об'єднання в релігійні

культурно-освітні структури, які дбають про ідеали творення добра

і справедливості в інтересах Людини і прогресу громадянського

суспільства.

Політика держави щодо церкви і релігії визначається,

відповідно, до вимог Конституції України, Закону України "Про

свободу совісті і релігійних організацій", міжнародних

зобов'язань України щодо забезпечення свободи совісті.

Держава реалізує і забезпечує конституційні гарантії свободи

совісті, відокремлення церкви від держави згідно з "Європейською

конвенцією про захист прав людини і основних її свобод" (ст. ІX).

Держава визнає рівність прав всіх релігійних конфесій, не

втручається у міжконфесійні і внутріконфесійні конфлікти,

водночас, сприяючи досягненню міжконфесійної злагоди і

гармонізації стосунків між державою і церквою.

Держава підтримує миротворчу, виховну, доброчинну,

соціальну, гуманітарну діяльність церкви і сприяє відродженню її

матеріальної бази, в тому числі, церков і інших культових споруд.

Стаття 17. Ефективна охорона здоров'я народу.

Держава виходить з того, що здоров'я її громадян - це

національне багатство особливого роду. Виходячи з національних

інтересів, держава дбає про послідовне покращання здоров'я нації

і громадян, зниження рівня забрудненості довкілля, підвищення

якості питної води, покращання структури і якості харчування

громадян, охорону праці, розвиток фізкультури і спорту, боротьбу

зі СНІДом, алкоголізмом і наркоманією, попередженню епідемій та

негативних наслідків стихійного лиха та надзвичайних ситуацій.

Основна мета розвитку сучасної системи охорони здоров'я -

зробити медичне обслуговування для громадян України повноцінним,

висококваліфікованим і безкоштовним, а медичним закладам

забезпечити міцну фінансову базу і гарантоване отримання оплати

за надані медичні послуги за рахунок переважно державних і

страхових фондів.

Розвиток страхової, профілактичної і сімейної медицини -

важливе державне завдання. Поряд з державною системою охорони

здоров'я в Україні розвивається альтернативна (приватна)

медицина.

Стаття 18. Зміцнення інституту сім'ї.

З метою внутрішньої політичної і соціальної консолідації

суспільства держава розробляє і реалізує загальнонаціональні

(державні) програми допомоги сім'ї, як основної клітини

суспільства. Державний захист сім'ї, дітей та молоді здійснюється

через механізми довгострокових державних програм і забезпечується

бюджетним фінансуванням.

Держава забезпечує створення широкої мережі державних і

недержавних служб соціальної допомоги сім'ї, впровадження нових

соціальних технологій підтримки сім'ї та її

соціально-технологічної адаптації до ринкових умов. Серед цих

державних програм найважливішими є: Державна програма підтримки

молодих сімей; Державна житлова програма для молодих сімей

(субсидії, довгострокові кредити на будівництво і придбання

житла); Державна програма підтримки і розвитку сімейного

підприємництва; Державна програма соціально-економічного

стимулювання народжуваності; Державна програма соціальної

підтримки багатодітних сімей; Державна програма соціальної

підтримки сімей інвалідів.

Держава забезпечує пільгові умови праці і відпочинку

багатодітних і одиноких матерів.

Стаття 19. Піднесення ролі жінки і матері в суспільстві.

Держава створює умови для підвищення ролі жінки і матері в

українському громадянському суспільстві. Створюються і

реалізуються спеціальні Державні програми допомоги жінкам-матерям

(освіта, професійна робота, збереження сім'ї, стимулювання

народжуваності).

Виховання дітей є найвідповідальнішою соціально значимою

працею. Суспільство визнає цю працю. Через систему соціальної

служби держава оплачує її на рівні з іншими соціально важливими

видами праці.

Стаття 20. Розвиток науки і освіти.

Національні інтереси України вимагають її поступового

перетворення в країну знань. В умовах переходу в

постіндустріальну інтелектуальну технологічну еру держава

забезпечує відродження і розвиток системи освіти і науки,

виходячи з того, що наука і освіта стали безпосередньою

виробничою силою і поступово стають головною виробничою силою.

Держава в законодавчому порядку встановлює гарантовану

частину державного бюджету, яка виділяється на розвиток науки на

кожний відповідальний період.

Виходячи з міжнародного досвіду, держава сприяє залученню

недержавних джерел фінансування фундаментальної і прикладної

науки. Інтелектуалізація і інформатизація всіх сторін суспільного

життя вимагають збільшити реальні державні інвестиції в розвиток

людського інтелектуального капіталу нації. Держава відмовляється

від залишкового принципу фінансування освіти і науки і забезпечує

безперервне зростання частки витрат на науку і освіту в загальних

бюджетних видатках.

Держава забезпечує безперервність освіти громадян і

систематичне підвищення їх професійної підготовки.

Держава забезпечує конкурентний розвиток як державних, так і

недержавних структур загальної і професійної освіти.

Стаття 21. Національні інтереси України в сфері захисту

навколишнього середовища.

Протидія процесам деградації навколишнього середовища і

раціональне використання природних ресурсів - високопріоритетна

стратегічна вимога національних інтересів. Їх реалізація

здійснюється на основі раціональної інтеграції екологічних

факторів розвитку з економічними і через реалізацію інтегрованої

економіко-екологічної стратегії розвитку.

Національні інтереси України диктують необхідність усунення

і попередження таких основних загроз: погіршення здоров'я людей

чеpез значну техногенну забрудненість довкілля; втрати, що

призводять до зниження ефективності народного господарства,

зумовлені збитками або руйнуванням основних фондів і природних

ресурсів; погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди

біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам,

пасовищам, озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним

і морським екосистемам, гірським районам; низька

еколого-економічна ефективність природоохоронних заходів;

гарантування екологічної