У наведеному переліку основних засад судочинства не значиться незалежність суддів при здійсненні право-суддя і підкорення їх лише законові. Проте ця норма лежить в основі всього правосуддя і тому вона в статтях 126 і 129 Конституції зазначена як така, без якої зводять-ся нанівець усі засади судочинства, без якої неможливе об'єктивне і справедливе правосуддя.

Називаючи зазначені засади судочинства основними, законодавець тим самим визнає, що є й інші. Вони також передбачені Конституцією і зводяться до забезпечення прав і свобод людини. До них належать державна мова судочинства, повага до гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя, право людини на свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла, таєм-ниця листування, телефонних розмов, телеграфної та ін-шої кореспонденції, свобода від самовикриття, викриття членів сім'ї чи близьких родичів, встановлення об’єктивної істини. Конституція, визначаючи конкретні засади судочинства, разом з тим дає простір законодавцю у можливості визначення в законах інших засад судочин-ства в судах окремих судових юрисдикцій. Отже, вихо-дячи з логіки Конституції, засадами судочинства є ос-новні конституційні засади, інші конституційні засади, а також засади, передбачені окремими законами.

Зазначаючи, що законом можуть бути визнані й інші засади судочинства, законодавець таким чином закріпив норму про те, що засадами судочинства можуть бути лише ті, що передбачені законом. Усі інші ідеї, навіть високоморальні, надзвичайно важливі, але не закріплені в законі, не можуть бути керівними, обов'язковими для виконання.

Навівши в Конституції перелік основних засад судо-чинства, законодавець тим самим поклав край супереч-кам науковців на цю тему. Наступний етап — закріпити і конкретизувати основні та інші конституційні засади судочинства в КПК та Законі України «Про судоустрій», передбачити в цих законах засади судочинства, прита-манні окремим судовим юрисдикціям. Вважаємо, що кожна засада судочинства має знайти своє місце і бути конкретизованою в окремій главі загальної частини КПК. При цьому необхідно, щоб у законі було абсолют-но точне визначення кожної засади судочинства як по-няття, оскільки без цього немає однакового їх розуміння, а у зв'язку з цим — і однакового застосування. Так, у літературі є багато визначень поняття законності, але немає загальноприйнятого, передбаченого законом. У зв'язку з цим на практиці в це поняття вкладається різ-ний зміст. Аналогічно це відбувається і з іншими заса-дами судочинства такими, як змагальність сторін, рів-ність сторін перед законом і судом і т. ін.

У зв'язку з особливою значимістю судового розгляду (саме на цій стадії вирішується основне питання кожної кримінальної справи: винний чи не винний підсудний у вчиненні злочину, а якщо винний, то на яке покарання він заслуговує) та виходячи з того, що всі інші стадії кримінального процесу покликані «обслуговувати» су-довий розгляд, у Конституції основні засади, на яких має будуватися кримінальний процес, названі основними за-садами судочинства. Але це не означає, що вони повинні діяти лише в стадії судового розгляду. Просто в цій ста-дії вони найбільш повно, чітко і виразно виявляються.

Слід сказати, що не всі засади судочинства виявля-ються в усіх стадіях однаковою мірою. Так, законність, забезпечення доведеності вини, забезпечення обвинува-ченому права на захист повинні діяти в кожній стадії кримінального процесу з його початку і до кінця. У той же час рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін і свобода в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх перекон-ливості, гласність судового процесу та його повне фіксу-вання технічними засобами, обов'язковість рішень суду в стадіях досудових виявляються значно меншою мірою, ніж при судовому розгляді. Що стосується підтримки державного обвинувачення в суді прокурором, забезпе-чення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, то ці засади судочинства властиві лише судовому розглядові справи. Разом з тим усі засади судочинства в рамках цілісної системи органічно й нерозривно пов'я-зані як з усією системою, так і з рештою засад, взаємо-діють між собою і порушення будь-якої з них призво-дить, як правило, до порушення інших засад і тим самим до порушення законності при провадженні у справі в цілому. Отже, недодержання хоч би однієї із засад кри-мінального судочинства тягне за собою скасування по-становлених у справі рішень. У літературі підкреслюєть-ся, що оскільки всі засади тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють, то це не просто сукупність засад, а система засад кримінального процесу. Кожна із засад поряд з тим, що вона тісно стикається, взаємодіє з інши-ми засадами, зберігає свою власну цінність для побудови і перебігу процесу, свій юридичний зміст[9;103-104].

За обсягом змісту та сферою дії засади кримінально-го процесу різняться, але відмінність ця скоріше суто кількісна, ніж якісна. Перебуваючи у тісній взаємодії, взаємозв’язку, одні засади сприяють здійсненню інших, але це не означає, що одні засади «підкоряються» іншим, що існують засади, які є тільки гарантіями здійснення інших, а тим більше такими, що випливають з інших. Необхідно забезпечити розумний компроміс між окре-мими засадами. Це зумовлює потребу передбачити в