У кримінальному судочинстві принцип презумпції не-винуватості діє як система нормативних правил, що реалі-зується в його стадіях, в окремих процесуальних діях і відповідних правовідносинах учасників, юридичний зміст якого встановлюють такі правила:

а) обов'язок доказувати винність обвинуваченого лежить на слідчих органах, прокурорі, а в справах приватного обвинувачення - на потерпілому або його представникові;

б) обвинувачений не повинен доводити свою невину-ватість або меншу вину, а також наявність обставин, що виключають його кримінальну відповідальність;

в) усі сумніви, які неможливо усунути, мають тлума-читися на користь обвинуваченого, а недоведена вина об-винуваченого у вчиненні злочину в юридичному відношенні означає його повну невинуватість;

г) висновок про винність обвинуваченого у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на припущеннях;

д) притягнення особи до участі у справі як підозрюва-ного або обвинуваченого, застосування до неї арешту чи іншого запобіжного заходу не повинні розцінюватись як доказ її вини, як покарання винного;

е) до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з обвинуваченим не можна поводитись як з винним, а та-кож публічно, в засобах масової інформації і в якихось офіційних документах твердити, що він є злочинцем.

Презумпція невинуватості означає, що закон вважає обвинуваченого невинним поки ті, хто вважає обвинуваченого винним, не докажуть, що він дійсно винний і його винність буде встановлено вироком суду, що вступив у законну силу. Це об'єктивне правове положення визначає і спрямовує діяльність посадових осіб, що ведуть прова-дження по кримінальній справі, органів досудового слідства, прокуратури і суду, їх відношення до обвинува-ченого. Який би не був стан зібраних по справі доказів, яка б не була думка, впевненість того чи іншого суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності щодо винності обви-нуваченого, по будь-якій кримінальній справі повинно бути забезпечено неухильне додержання і виконання вимог ст. 22 КПК про всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи. І яким би не було переконання особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора про винність обвинуваченого, вони не мають права залишити жодного виправдовуючого елементу без перевірки, жодного дока-зу, що свідчить на користь обвинуваченого.

Презумпція невинуватості в правильному її розумінні та застосуванні виключає односторонній обвинувальний підхід при розслідуванні та вирішенні кримінальних справ, вона не допускає швидких, необдуманих безпідставних рішень про притягнення громадян як підозрюваних і об-винувачених. Вона допомагає тому, щоб кримінальні по-карання застосовувалися тільки до тих, хто порушує за-кон, шкодить суспільству і правопорядку.

Встановлення об'єктивної істини — забезпечення відповід-ності висновків слідства та суду об'єктивній дійсності, фактичним обставинам події, що розслідується.

Суд, слідчий, орган дізнання, прокурор зобов'язані всебічно, повно та об'єктивно дослідити всі обставини справи.

Всебічність дослідження обставин справи означає, що слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні висунути та ретельно перевірити всі можливі версії, що випливають із обставин справи, про характер злочину та про осіб, які його вчинили, дослідити всі сторони події, що розслідується.

Повнота дослідження обставин кримінальної справи означає ви-явлення всіх обставин, що належать до предмета доказування у справі.

Об'єктивність дослідження означає неупередженість осіб, які здійснюють розслідування або судовий розгляд справи, встанов-лення та перевірку всіх обставин справи як тих, що викривають особу у вчиненні злочину, так і тих, що виправдують, як тих, що обтяжують, так і тих, що пом'якшують відповідальність обвину-ваченого.

Складовими елементами принципу встановлення об'єктивної істини у кримінальному процесі є основні принципи доказового права, до числа яких належать такі положення:

а) встановлення об'єктивної істини в кримінальному процесі покладається на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суд (суддю), яким гарантується процесуальна самостійність у здійсненні дій зі збирання, дослідження, перевірки, оцінки та ви-користання доказів, а також у прийнятті рішень у справі та в їх обґрунтуванні;

б) доказування не може здійснюватися особами, які прямо або побічно заінтересовані в результаті справи, а також особами, у службовій чи іншій залежності від яких перебуває потерпілий, свідок, підозрюваний, обвинувачений, ревізор або експерт;

в) суд, прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, повинні в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених зако-ном заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, виявлення всіх обставин справи, як тих, що ви-кривають, так і тих, що виправдують обвинуваченого чи підозрю-ваного, а також як тих, що обтяжують, так і тих, що пом'якшують його відповідальність;

г) підозрюваний, обвинувачений та підсудний не повинні до-водити свою невинність, а обвинувач не має права перекладати обов'язок доказування на них;

д) забороняється домагатися показань, висновків або видачі предметів і документів, а також надання будь-якої іншої інфор-мації шляхом насильства, погроз, брехні, шантажу або інших не-законних заходів;

е) ніхто не може бути примушений та не повинен свідчити проти самого себе або своїх близьких родичів;

є) як докази можуть бути використані тільки достовірні дані, отримані у встановленому законом порядку. Не можуть бути ви-користані як докази відомості, джерело або спосіб отримання яких невідомі або які отримані незаконним шляхом;

ж) при провадженні доказування забороняється здійснювати дії, небезпечні для життя та здоров'я громадян, такі, що принижу-ють їх честь та гідність, або такі, що тягнуть за собою безпідставне заподіяння фізичної, моральної, майнової шкоди;

з)