Психологічні характеристики злочинних груп

Організована злочинність — винятково суспільно небезпечне соціальне явище, «пік» злочинності. Вона існує у виді злочинних співтовариств, тобто якісно іншого явища, ніж звичайна співучасть. В основі внутрішньої згуртованості подібних організацій можуть лежати корисливі, ідеологічні і навіть політичні концепції, ідеї, платформи.

Характерною рисою організованої злочинності є створення основного злочинного співтовариства, глибоко законспірованого, що має високий рівень саморегуляції й ієрархічну структуру, у більшості випадків пірамідальну, на вершині якої знаходиться основний лідер, а в безпосереднім його оточенні невелика група осіб, що приймають основні рішення.

Створюються структури, у яких багато їхніх учасників виконують різні функції, об'єднані єдиним задумом і визначеними принципами спільності. Умовами планованої в якості довгострокової злочинної діяльності є доцільний розподіл ролей, наявність визначеної структури угруповання й ієрархії, правил поведінки для її учасників з визначенням санкцій за відступ від них. Ці умови, власне кажучи, є ознаками такої спільності, як організація.

Психологія злочинного співтовариства як спеціальний розділ кримінальної психології досліджує генезис утворення, структуру, розподіл ролей, а також психологічні механізми керування. Ставши членами злочинного співтовариства, багато злочинців діють активніше, оскільки така діяльність підкріплюється груповим авторитетом. Створення злочинного співтовариства — це не тільки кількісне, але і якісне зрушення соціальної небезпеки.

На активізацію організованої злочинності впливають такі явища, як зниження життєвого рівня населення, подальша його майнова диференціація, поширення приватновласницької психології, ослаблення владних і управлінських структур, різка політизація громадського життя, зниження довіри до офіційних інститутів держави. Безпосередньо на організовану злочинність впливає і «війна законів», відсутність демократичних механізмів контролю за владними й управлінськими структурами, визначена лібералізація відповідальності за діяння, що зазіхають на суспільні інтереси, відсутність діючої системи фінансового контролю за прибутками і витратами громадян і посадових осіб і зв'язана з цим неефективна боротьба з корупцією.

На підставі вивчення й аналізу великої кількості кримінальних справ психологи і кримінологи дійшли до висновку, що організовану злочинність характеризують три іманентно властивих їй ознаки.

По-перше, чітка, стійка організаційна структура, установлена на тривалий час і розрахована на проведення систематичної злочинної діяльності; міцні ієрархічні зв'язки між членами злочинного співтовариства; тверда система незаперечного підпорядкування, при якій «нижчий» беззаперечно виконує наказ «вищого» в ієрархії; поділ ролей і функцій, виконуваних кожним спільником, тобто своєрідний «поділ праці», визначена злочинна спеціалізація.

Багато організованих злочинних кланів створюють свою розвідку і контррозвідку, а іноді і свої особливі суди. Учасники злочинного співтовариства зв'язані круговою порукою, іноді скріпленою кров'ю, у тому числі і своїх жертв. У багатьох бандоформуваннях культивується так називана «омерта», тобто обітниця мовчання, клятва ні при яких умовах не розкривати спільників і скоєні ними злочини. Такий у них «кодекс честі».

По-друге, злочинна організація має на меті здійснення не одного-єдиного, хоча б і винятково зухвалій і складного по підготовці, злочину, наприклад пограбування банку, а створюється для злочинної діяльності, що продовжується, як показує практика, нерідко багато років.

У порівнянні з традиційною злочинністю тут міняється відношення до злочину: з окремого акта поводження воно перетворюється в складову частину і невід'ємний елемент здійснюваної на основі його відтворення антисоціальної діяльності. Злочин стає ремеслом. Злочинність стає способом життя, що формує відповідну ідеологію, психологію, субкультуру.

Третя визначальна ознака організованої злочинності — це корупція, зрощування карного елемента з представниками державного апарата і правоохоронних органів.

Успішно» функціонуюче злочинне співтовариство формує, як уже було відзначено, у більшості своїх членів почуття безкарності, корпоративній приналежності і захищеності. Удале розслідування кримінальної справи на групування викликає в багатьох злочинців почуття страху перед викриттям і прагненням зберегти себе. Психологічний аналіз злочинного співтовариства необхідно починати з встановлення і вивчення його структури, усіх його основних учасників, дослідження ролей, що виконує кожний з них, і їхньої ієрархічної залежності друг від друга, дослідження особистісних особливостей кожного учасника злочинного співтовариства.

Психологічні особливості допиту в суді

Допит - один з основних способів одержання доказів не тільки в ході попереднього, але й у ході судового слідства

Тактика допиту є частина науки криміналістики, або точніше — частина слідчої тактики. Слідчу тактику криміналісти розглядають як систему тактичних прийомів, використовуваних слідчим для досягнення найбільш ефективних результатів при проведенні окремих слідчих дій у справі. Слідчі дії, серед яких особливо велику роль грає допит, спрямовані на одержання судових доказів.

Розглядаючи допит як бесіду і взаємодію двох людей, у силу правового регулювання їхньої діяльності можна визначити особливості рольової позиції кожного співрозмовника. Успішна взаємодія слідчого і допитуваного залежить від психологічного контакту між ними. Досвідчені слідчі інтуїтивно й усвідомлено змінюють різні параметри бесіди, застосовують ті або інші тактичні прийоми в залежності від індивідуальних особливостей особистості допитуваного.

Найважливіша проблема психології допиту — проблема регулювання відносин, що у ході допиту виникають між допитуваним і що допитує й у визначеній мері впливають на вирішення останнім цілей допиту. Тут правильне рішення залежить багато в чому від рівня знань, професійного досвіду і навичок слідчого. Кожне питання, що задається слідчим, повинне бути гранично ясним. У той же час слідчий зобов'язаний уточнити почуте, усуваючи недомовки і двозначності.

Прийоми організації допиту спрямовані на правильний вибір місця, часу допиту, виклику допитуваного, дотримання вимоги закону про те, щоб не допускати спілкування між собою допитуваних, на підготовку матеріалів до допиту, пропонованих доказів, на виклик осіб, з якими потрібно провести очну ставку, на збирання зведень про допитуваного і його відношення до інших учасників процесу.

Планування допиту складається в основному з двох головних елементів: а) із установлення того, які факти, що цікавлять