Прийоми допиту, разом узяті, повинні забезпечити найбільш ефективне з'ясування, фіксацію, попередню перевірку й оцінку усіх фактичних даних, що мають значення для розслідування справи, а також викриття допитуваного, якщо він дає помилкове показання.

Ряд тактичних прийомів допиту, розроблених криміналістикою, спрямовані на освіження пам'яті допитуваного, надання допомоги в мобілізації його пам'яті, словом, на найбільш ефективне з'ясування фактів, відомих допитуваному.

Перевірка й оцінка показань - необхідна частина допиту Слідчий оцінює вірогідність, доведеність і значення фактів у ході допиту насамперед на основі наявних вже в справі доказів і шляхом зіставлення окремих частин самого показання. Вірогідність показань повинна перевірятися як під час допиту, так і після нього.

Способами перевірки є насамперед зіставлення фактів, що містяться в показаннях, з фактами, встановленими іншими слідчими діями (допитом інших осіб, оглядом, експериментом, експертизою й ін.), і зіставлення фактів, що містяться в показаннях цього ж допитуваного.

Завданням допиту може бути і викриття неправди допитуваного. Воно необхідно і з погляду дослідження обґрунтованості захисту обвинувачуваного, якщо останній дає помилкове показання, і з погляду викриття лжесвідчення, якщо воно мало місце з боку свідка. Викриття неправди є в той же час найефективнішим методом одержання правдивих показань від несумлінного допитуваного.

Таким чином, тактика допиту є частиною слідчої тактики і містить систему прийомів організації, планування і проведення допиту.

При визначенні тактики допиту слідчий повинний враховувати особливості тих психічних процесів, що беруть участь у формуванні показань (відчуття, сприйняття, пам'ять і мислення), особисті особливості (характер, темперамент, вік, інтереси, схильності) і процесуальне положення (свідок, що потерпів, підозрюваний, обвинувачуваний) допитуваного, стан наслідку (кількість і якість уже добутих у справі доказів) і уголовноправові особливості (різні аспекти даного складу злочину) розслідуваної справи.

Формування показань як сукупність складних психологічних процесів протікає при активній участі особистості. От чому, щоб з'ясувати це, необхідно задавати не тільки питання, що стосуються їх самих, але і питання, що відносяться до особистості допитуваного. Усі роботи з криміналістичної тактики підкреслюють велике значення індивідуального підходу до допитуваного, важливість обліку психологічних особливостей його особистості.

Допит — це тривале, змістовне, безпосереднє спілкування слідчого з допитуваним. Це діалог, у процесі якого відбуваються пошуки і встановлення істини. На допиті зіштовхуються два різних світогляди, дві волі, два тактики боротьби, різні інтереси. На допиті нерідко вирішуються доля допитуваного і долі багатьох людей. Перемогти в цій боротьбі слідчому допомагають спеціальні наукові знання в області психології і тактики допиту і майстерність, що виявляється в професійних навичках ведення діалогу. Тому результат допиту в значній мірі буде залежати від особистісних якостей його учасників, а у вирішальній мірі — від професійно необхідних психологічних якостей слідчого. Принциповий, справедливий, чесний, доброзичливий слідчий викликає повагу в допитуваного, бажання дати правдиві показання, допомогти слідству.

Ефективність допиту забезпечують і інші соціально-психологічні якості слідчого, такі, як витримка, самовладання, емоційна стійкість, життєвий досвід, професійні знання, здатність логічно правильно вести допит. Уміння знайти потрібний індивідуально-психологічний підхід до допитуваного — одне з основних завдань слідчого. Цей підхід передбачає урахування віку, статі, утворення, професії, життєвого досвіду допитуваного, рівня культури, інтересів, поглядів, психічних станів у момент допиту.

Допит учасників судочинства вимагає глибокого вивчення їхньої особистості, її психологічного змісту, що дозволить зробити виховний вплив на членів суспільства з антигромадськими поглядами, що грубо порушує норми моралі, тим більше якщо ці соціально-психологічні відхилення ввійшли в число причин, умов, що сприяли здійсненню злочину.

Психологічні особливості допиту свідків і потерпілих

Досить важливо вивчити особистість свідка і потерпілого, а саме з'ясувати дані біографічного характеру, про професії, про освіту, умови роботи, спосіб життя, рівень розвитку, інтереси, найбільш значимі особистісні якостях, умови сприйняття злочину.

Допит свідків і потерпілих можна умовно розділити на чотири етапи:

1. Установлення психологічного контакту з допитуваним;

2. Вільна розповідь допитуваного;

3. Постановка питань допитуваному;

4. Ознайомлення допитуваного з протоколом і магнітофонним записом показань.

Способи встановлення психологічного контакту досить різноманітні. Їхній вибір залежить від сформованої слідчої ситуації, особливостей особистості, психологічного стану допитуваного і самого слідчого. Для встановлення контакту з допитуваним може бути використана бесіда, що веде слідчий з ним при заповненні анкетної частини протоколу допиту. Також може цікавитися іншими даними про особистості, одержуючи тим самим додаткову інформацію.

Пояснивши свідкові, потерпілому, у зв'язку з чим вони викликані на допит, слідчий повинний вислухати їхню вільну розповідь, що дає допитуваному можливість зосередитися, згадати обставини, а слідчому - уникнути постановки навідних запитань впливу, що вселяє.

У випадку, коли допитуваний має дати показання по багатьом епізодам або обставинам і він сам утрудняється у виборі послідовності викладу, слідчий може порекомендувати визначену послідовність викладу. У деяких випадках слідчий з тактичних розумінь може запропонувати допитуваному спочатку освітити визначений факт, а потім розповісти про інше. У криміналістиці такий прийом називається «розподіл теми вільної розповіді». Його ціль - направити розповідь по визначеному руслу на з'ясування найбільш важливих обставин, або удержати допитуваного від дачі помилкових показань, якщо таку небезпеку слідчий може припустити. В останньому випадку, давши правдиві показання про один факт, допитуваний буде змушений, щоб