Як правило, слідчий не повинний переривати репліками і питаннями вільна розповідь допитуваного, тому що таке втручання може збити допитуваного. Втручання у вільну розповідь припустимо лише в тих випадках, коли допитуваний відхилився від предмета допиту.

По закінченні вільної розповіді, що, як правило, не вичерпує предмета допиту, слідчий шляхом постановки допитуваному що доповнюють, уточнюючих, контрольних питань заповнює й уточнює показання, виконує нові факти, що не згадувалися в ході вільної розповіді, одержує контрольні дані, необхідні для перевірки показань, допомагає свідкові і потерпілому згадати забуте.

Для того, щоб оживити пам'ять свідка або потерпілого, слідчий може застосувати такий прийом, як використання постановки питань, що активізують у свідомості допитуваного асоціативні зв'язку, що збуджують асоціації за змістом, тимчасової і просторової суміжності, подібності і контрастові. Використовуючи такий прийом, слідчий задає допитуваному питання, що відносяться не до шуканого, а до суміжного з ним фактові, допомагає установити спочатку його, тому що саме він міг добре зберегтися в пам'яті допитуваного, а потім, по асоціації з ним, і шуканий факт.

Досить ефективним тактичним прийомом є допит на місці, що являє собою різновид допиту з використанням асоціативних зв'язків, коли їхньому пожвавленню служить питання, що задається не слідчим, а повторне сприйняття допитуваним тієї обстановки, у якій відбувалася подія.

Можна допитуваному пред'явити різні речовинні докази: предмети, фотознімки, схеми, документи і т.д., що також пов’язані з порушенням асоціативних зв'язків.

Досить ефективний такий прийом, як допит у хронологічній послідовності, при якому допитуваному пропонується згадати, що він робив і в якій послідовності, починаючи з визначеного моменту. Послідовно відтворюючи в пам'яті події цього дня, допитуваний може назвати такі факти й обставини, про які раніш не міг згадати.

На завершення розгляду тактики допиту свідка і потерпілого хотілося б відзначити, що застосовуючи ті або інші тактичні прийоми допиту, слідчому необхідно бути дуже обережним, тому що при недотепному їхньому застосуванні можна непомітно перейти межу, за якою закінчується допомога допитуваному у відновленні дійсної картини розслідуваної події і починається вселяння, «підказки», навідні запитання, що абсолютно неприпустимо.

Література

Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология. Учебное пособие. - М.: Право и Закон, 1997. — 320 с.

2.. Губин А.В., Чуфаровский Ю.В. Общение в нашей жизни. М., 1992.

3.. Шепель В.М. Управленческая психология. М., 1984.

4. Криминология: Учебник /Под ред акад. В.Н. Кудрявцева, проф. В.Е. Эминова - М.:Юрист,1995,с.80-81

5. Познышев С.В. Очерки тюрьмоведения - М.:1915

6. Криминалистика Под ред. д-ра юр. Проф. Образцова В.А. - М.: Юрист, 1997, с. 451.

7. Бехтерев В.М. Об экспериментальном психологическом исследовании преступников - СПб, тип. "Энергия", 1992

8. Филонов Л.Б. Психологические способы изучения личности обвиняемого. М., 1983

9. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. Киев, 1990.

10. Горшенин Л.Г. Анализ поведения людей и методика моделирования предполагаемой ситуации. М., 1993.

11. Асмолов Г.А. Психология личности. М., 1990.

12. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991