- по-перше, можливості мати права і нести (правоздатність);

- по-друге, можливості до самостійного здійснення прав і обов’язків (дієздатність).

Для всіх суб’єктів цивільного процесуального права, крім сторін і третіх осіб, у складі правосуб’єктності процесуальна правоздатність невіддільна від процесуальної дієздатності, має спеціальний характер. У правосуб’єктності ж сторін та третіх осіб міцного зв’язку між процесуальною правоздатністю та дієздатністю немає, а процесуальна правоздатність являє собою рівну можливість у цивільному процесі посісти становище і мати процесуальні права і обов’язки сторони, третьої особи. Саме виходячи з цього формулюється в цивільному процесуальному законодавстві (ст. 28, 29 ЦПК України) процесуальна правоздатність та дієздатність сторін та третіх осіб з їх специфічним змістом. Оскільки правоздатність і дієздатність у складі правосуб’єктності інших учасників цивільного процесу має спеціальний, а не загальний характер і не відображає загальних властивостей всіх суб’єктів цивільного процесуального права, то формулювати їх зміст у спеціальних статтях закону було б зайвим з точки зору юридичної техніки.

Практичне значення встановлення наявності цивільної процесуальної дієздатності має тільки для громадян. Повну процесуальну дієздатність мають особи, яким виповнилося 18 років. До досягнення повноліття процесуальна дієздатність виникає у випадку, якщо неповнолітня особа вступила у шлюб (ст. 29 ЦПК України).

Неповнолітні віком від 15 до 18 років можуть виступити в суді особисто як сторона лише у випадках, що виникають з угод, які вони вправі згідно із законом укладати самостійно, та в справах, про відшкодування заподіяної ними шкоди. Притягнення до участі в таких справах батьків залежить від суду.

Отже, цивільна процесуальна правосуб’єктність для кожного суб’єкта цивільного процесуального права специфічна. Відповідно до закону цивільна процесуальна правоздатність сторін виникає від народження, дієздатність, як правило, належить громадянам, що досягли повноліття.

2.3. ЮРИДИЧНІ ФАКТИ

Передумовою для виникнення цивільних процесуальних правовідносин крім норм права і процесуальної правосуб’єктності є юридичні факти. Юридичні факти – це передбачені в гіпотезах процесуальних норм певні життєві обставини, з якими пов’язуються виникнення, зміни чи припинення правовідносин, суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Як процесуальні юридичні факти, що породжують правові наслідки, виступають дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у певній послідовності, передбаченій цивільним процесуальним законодавством. Ці дії різноманітні і здійснюються в міру розвитку цивільного процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних процесуальних правовідносин (подання заяви про порушення цивільної справи стороною, вступ у справу третіх осіб, що беруть участь у справі, призначення експертизи, виклик до суду свідків, експертів, повідомлення заінтересованих осіб про день розгляду справи, відмова від позову).

У деяких випадках до юридичних процесуальних фактів відноситься без дія учасників цивільного процесу. Процесуальна бездія – це невиконання процесуальних обов’язків суб’єктами цивільного процесуального права. Результатом невиконання передбачених законом процесуальних обов’язків виступають, як правило, засоби процесуального примусу, що мають у цивільному процесі обмежений характер, - штраф, наприклад (ст.94 ЦПК України).

Викликають заперечення визначення процесуальних бездій як невикористання свого процесуального права. Ця думка не відповідає закону - дозвільному способу правового регулювання процесуальних відносин. В протилежному випадку процесуальною бездією – юридичним фактом – довелось би вважати неподання позовної заяви, скарги, невспуплення у справу заінтересованої особи тощо.

Юридичним фактам як передумовою виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин є і події, але їх особливість полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можуть бути тільки приводом до звершення дій учасниками процесу. Так, наприклад, факт смерті однієї із сторін не може викликати припинення провадження у справі. Провадження у справах у такому випадку припиняється через дію суду – ухвалу про припинення провадження у цивільних справах.

Залежно від наявних умов, з якими законотворень пов’язує ті чи інші юридичні наслідки, розрізняють прості та складні юридичні факти. Коли юридичним фактом є одна умова, то це простий юридичний факт: наприклад, притягненням судом другого відповідача, виклик свідків та інших осіб та ін. Але найчастіше в судовому процесі зустрічаються складні юридичні факти. Для виникнення процесуальних правовідносин, наприклад між позивачем та судом першої інстанції необхідно вчинити дві дії: позивач повинен подати позовну заяву, а суддя прийняти її в провадження. Такий юридичний факт прийнято називати юридичним складом.

Врешті-решт для юридичних процесуальних фактів характерно і те, що закон в деяких випадках передбачає форму здійснення тієї чи іншої дії, а також її документальне оформлення. У цьому випадку вимоги форми, документального оформлення мають конститутивне значення. Якщо вказані вимоги не виконуються, то зазначені в законі процесуальні наслідки не наступають.

Так, заінтересована особа може порушити цивільну справу для захисту своїх права та інтересів, що охороняються законом, тільки шляхом подачі у суд позовної заяви. Згідно зі ст. 119 ЦПК України позовна заява подається до суду у письмовій формі. Вона повинна містити у собі:

1) назва суду, до якого подається заява;

2) точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання і знаходження;

3) зміст позовних вимог;

4) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

5) зазначення доказів, що стверджують позов, та ряд інших реквізитів.

Якщо заява не відповідає вимогам, то суддя вирішує залишити заяву без руху, про що повідомляє позивача та надає йому строк для виправлення недоліків. Якщо позивач у встановлений строк не виконає перераховані в ст.119 ЦПК України вимоги, то позовна заява вважається недійсною і повертається позивачу (ст.139 ЦПК України).

3. ЕЛЕМЕНТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

У теорії цивільного процесу питання про зміст правовідносин вирішується по-різному. Одні автори