Можна розглянути зміст цивільних правовідносин як права і обов’язки його учасників. Суб’єктивне цивільно-процесуальне право є міра дозволеної поведінки суб’єкта цивільно-процесуальних правовідносин. Це складне юридичне утворення, що має особистий зміст та складається з юридичних можливостей, що надані суб’єкту. Юридичні вимоги як складові частини змісту суб’єктивного цивільно-процесуального права мають назву право можливостей.

За умов великого різноманіття суб’єктивних прав виділяють три основні можливості:

1) можливість вимагати, що складає з себе можливість вимагати від зобов’язаного суб’єкта виконання покладених на нього обов’язків;

2) можливість на власні дії, що означає можливість самостійного здійснення суб’єктом фактично та юридично значущих дій;

3) право на захист, а саме можливість виконання чи вимоги використання державно-примусових заходів у випадку порушення суб’єктивного права.

Суб’єктивний цивільно-правовий обов’язок – міра необхідної поведінки учасників цивільно-процесуального правовідношення. Сутність обов’язків складається з необхідності здійснення суб’єктом вказаних дій чи утримання від будь-яких дій.

В цивільно-правових правовідношеннях існує два типи обов’язків – пасивний та активний.

Обов’язки пасивного типу виходять з цивільно-процесуальних заборон та за своєю природою означають юридичну неможливість здійснення дій, що порушують інтереси правомочних суб’єктів.

Обов’язок активного типу містить вимогу до суб’єкта здійснити дію. Вимога, що міститься в обов’язку та складає її зміст, означає для зобов’язаного суб’єкта необхідність діяти в інтересах правомочного суб’єкта, бо воно забезпечено санкцією за невиконання обов’язку.

Структура цивільно-процесуального правовідношення може бути простою та складною. У першому випадку, одному правомочному учаснику протистоїть один зобов’язаний, у другому – одному правомочному – декілька зобов’язаних.

Суб’єктивні права та обов’язки, що їх мають учасники цивільно-процесуального правовідношення складають його правову форму. Особливістю суб’єктивних цивільно-процесуальних прав та обов’язків є їх немайновий характер.

В процесі цивільно-процесуального регулювання суспільних відносин їх учасники набувають прав та обов’язків, які у подальшому й обумовлюють поведінку учасників в рамках існуючих між ними правовідносин. Як і будь-яке інша суспільна правовідносин встановлюється в результаті взаємодії між особами. В правовідношенні взаємодія його учасників проходить у відповідності до суб’єктивних прав та обов’язків що вони мають.

Але, на мою думку, більш прийнятною видається думка, що цивільні процесуальні правовідносини, як і будь-які інші правовідносини, мають визначену внутрішню будову. До них входять три елементи: суб’єкти, зміст, і об’єкти.

3.1. ЗМІСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Цивільні процесуальні права суб’єктів правовідносин і процесуальні дії по їх реалізації становлять зміст цивільних процесуальних правовідносин. Але така думка не безспірною. У науці переважає думка, що змістом цивільних процесуальних правовідносин є лише права і обов’язки його суб’єктів. За іншим висловленням – не всякому праву одного суб’єкта відповідає обов’язок іншого, тому не в кожних правовідносинах зміст складається з сукупності прав і обов’язків, а тільки з права і процесуальних дій одного суб’єкта, який витісняють обов’язки іншого. Існує також твердження, що зміст правовідносин становлять процесуальні дії, а процесуальні права і обов’язки – формулу правовідносин.

Права і процесуальні дії одного суб’єкта не можуть бути засобом правового регулювання поведінки осіб у цивільному судочинстві, а отже – і становить зміст правовідносин. Обґрунтування, що суд як орган держави може і повинен мати обов’язки тільки перед державою, а не перед іншими суб’єктами процесу, не відповідає нормам процесуального права, в яких закріплені конкретні обов’язки суду перед конкретними суб’єктами. Праву заінтересованих осіб на порушення процесу (ст. 4 ЦПК України) відповідає обов’язок суду розглянути звернену до суду вимогу на порушення цивільної процесуальної справи. Як суб’єкт процесуальних правовідносин суд має обов’язки, які кореспондують праву іншого суб’єкта цих же правовідносин, і тільки виконання судом обов’язків дає можливість іншому суб’єкту здійснювати свої права і забезпечувати режим законності в цивільному судочинстві.

До змісту цивільних процесуальних правовідносин входять разом з правами і обов’язками суб’єктів їх поведінка, тобто процесуальні дії, які існують не самі по собі, а є засобом реалізації суб’єктами своєї волі. Від дії суб’єктів залежить виникнення і розвиток самих відносин. Так, відповідно до ст.3 ЦПК України кожна заінтересована особа має право звернутися до суду в порядку, встановленому законом, за захистом порушеного права чи чи охоронюваного законом інтересу. Обов’язок суду приступити до розгляду справи (здійснити захист цивільного права) виникає після того, коли заінтересована особа подасть до суду позовну заяву, заяву, скаргу. Отже, право заінтересованої особи на звернення до суду за захистом реалізується пред’явленням до суду заяву (виконання процесуальної дії). Цьому праву відповідає обов’язок суду приступити (виконати процесуальну дію) до розгляду справи. Між судом і заінтересованою особою виникли цивільні процесуальні правовідносини, і його суб’єкти можуть реалізувати процесуальними діями встановлені ЦПК України і пов’язані між собою процесуальні права і обов’язки. Таким чином, тільки сукупність процесуальних праві обов’язків і процесуальних дій по їх реалізації заінтересованої особи і суду можуть визначати зміст цивільних процесуальних правовідносин. ЦПК України врегульовує волю суб’єктів (цивільні процесуальні права і обов’язки), і їх дії. Останні виступають засобом реалізації волі, а тому тільки разом вони можуть входити до змісту правовідносин. У зв’язку з цим цивільні процесуальні правовідносини виступають формою (способом, методом) здійснення його учасниками суб’єктивних прав і обов’язків, а самі права і обов’язки ніяк не можуть бути формою правовідносин. Вони разом з процесуальними