Звернутися до суду із заявою у справах про визнання громадян обмежено дієздатними і недієздатними можуть органи опіки і піклування, профспілки, інші громадські організації, а також психіатричні лікувальні заклади (ст. 256 ЦПК).

Громадські організації (об”єднання) споживачів мають право пред”являти в суд позови, представляти і захищати в суді інтереси споживачів (п. 10 ч. 1 ст. 5, ст. 26 Закону в редакції з 15 січня 1994 року “Про захист прав споживачів”.)

Громадяни мають право подати скаргу на неправильність у списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі, які допущені відносно інших осіб, порушуючи цим самим процес по справі на захист їх виборчих прав (ст. 239 ЦПК).

Глава 5 Цивільна процесуальна правосуб”єктність

Цивільна процесуальна правосуб”єктність органів державного управління, профспілок, підприємств, установ, організацій, а також окремих громадян, які захищають права інших осіб (ст. 121 ЦПК) немає спеціальної назви, що і обумовлює неоднозначність її визначення в законодавстві, судовій практиці і теорії цивільного процесу. Статті 121, 256 і інші визначають цих осіб як суб”єктів захисту прав інших осіб.

З аналізу ч. 3 ст. 104 можна зробити висновок, що вони виступають позивачами у випадках порушення ними справи на захист прав інших осіб, а зі ст. 244 КЗпП та інших – що профспілки здійснюють представництво, а ч. 2 ст. 121 ЦПК – що органи державного управління (опіки і піклування, житлово-комунальні) дають (експертизу) судовим органам.

У визначені їх процесуальної правосуб”єктності судова практика ще більш різноманітна. Вони називаються позивачами, захисниками, юрисконсультами, адвокатами профспілок, судовими представниками, експертами. В науці цивільного процесу суб”єкти захисту прав інших осіб визначаються при порушенні справи позивачами, сторонами в процесуальному розумінні, процесуальними позивачами, заявниками і скаржниками в процесуальному розумінні, представниками сторін і третіх осіб; при вступі у справу для дачі висновку – компетентними органами, третіми особами, судовими представниками експертами.

Суб”єкти захисту прав інших осіб не є позивачами, оскільки вони відрізняються від за завданням і метою участі, характером юридичної заінтересованості у справі, дією законної сили судового рішення. Визначення їх сторонами в процесуальному розумінні, компетентними органами, третіми особами не тільки не відображає їх функціональної діяльності у цивільному процесі, але ще більше підкреслює не визначеність їх процесуального становища.

Поняттям “державний орган – заявник, заявник у процесуальному розумінні, заявник позову” визначається відповідно діяльність або тільки органу державного управління, або тільки в позовному провадженні, не провадиться різниця між участю їх у процесі для захисту своїх суб”єктивних прав з участю для захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів.

Неправильним є ототожнення процесуального становища суб”єктів захисту прав інших осіб з представництвом сторін і третіх осіб. Цивільний процесуальний представник – уповноважений особи, яка бере участь у справі, котра від її імені і в її інтересах виконує процесуальні дії, залежить від її волі і не може діяти проти її інтересів. Діяльність органів державного управління, профспілок, інших організацій має іншу спрямованість. Вони виступають від свого імені, від їх імені (а не від імені члена профспілки) діють уповноважені, які в цивільному процесі є представниками органу державного управління, профспілок тощо, але не сторони і третьої особи.

Цивільна процесуальна правосуб”єктність Бюро технічної інвентаризації, органів опіки і піклування, інших суб”єктів захисту прав інших осіб, які беруть участь у справі для дачі висновку, істотно відрізняються від експерта. Експерт – незаінтересована особа, яка дає висновок по фактах справи. Суб”єкт захисту інших осіб дає висновок по фактах і праву спірної справи, має в ній юридичний інтерес, що визначається компетенцією, яку він виконує в державному управлінні.

Визначення процесуальної правосуб”ектності органів державного управління, профспілок, підприємств, установ, організацій і окремих громадян, які захищають права інших осіб, за допомогою використання назви окремих осіб, які беруть участь у справі, відображає (навіть не у всіх випадках) тільки зовнішню їх ознаку, а не суть участі у процесі. Оскільки вони виконують функцію захисту прав інших осіб, то їх можна назвати суб”єктами захисту прав інших осіб. Але такими суб”єктами є також представник сторін й інших осіб, які беруть участь у справі, і прокурор. Тому щоб підкреслити процесуальну відмінність, яка існує між ними, можна їх назвати функціонерами. Ця назва свідчить, що їх участь у справі спрямована на виконання ними компетенції, яка визначається їх функціями в державному і громадському житті. Вказана назва можлива для визначення їх участі у справах усіх видів провадження і віддзеркалює те, що їх діяльність має важливу соціальну спрямованість.