Так виглядала центральна організація залежно від майнового цензу Крім цих центурій, були ще 18 центурій вершників із самих багатих римлян, а цензом понад 100.000 асів (з них шість виключно патриціанських); а також п'ять неозброєних центурій: дві - ремісників, дві - музикантів й один з незаможних, яких називали пролетаріями. Таким чином, усього було 193 центурії.

Центурії кожного з п'яти розрядів ділилися на дві частини: одна з них, старша, куди входили римляни від 45 до 60 років, призначалася для гарнізонної служби; друга-воїни від 17 до 45 років - молодша, призначалася для бойових походів. [17, ст. 93]

Для оцінки майна громадян, вся територія Риму була розділена на триби, які, однак, не мали нічого загального, крім назви, з колишніми трьома племінними трибами. Нових, територіальних триб спочатку було створено, мабуть, 21 : чотири міських і сімнадцять сільських. По трибах провадився набір війська й стягувався податок на військові потреби - Tributum.

Згодом військо,якескладається із центурій , стало приймати участь у рішенні питань, зв'язаних не тільки з війною й військовою справою. Поступово до центуріатних зборів переходило рішення справ, який раніше відали збори римських патриціїв по куріях. За традицією, центурії збиралися за міською межою, на Марсовому полі, а куріатні збори проводилися в місті.

Там виник новий вид народних зборів, у яких були представлені й патриції, і плебеї - центуріатні збори.

Кожна з 193 центурій володіла при голосуванні одним голосом. Самі багаті римляни, переважно патриції: вершники й центуріати 1 розряду, володіли 98 голосами, що забезпечувало їм перевагу в рішенні будь-яких питань. Однак патриції переважали в центуріатних зборах не як такі, у силу своїх родових привілеїв, а як найбільш заможні землевласники. Тому й плебеї могли потрапити й уже попадали в ці центурії. Отже, плебеї вийшли зі свого ізольованого положення стосовно римської общини.

Таким чином, важливе соціальне значення реформи Сервія Туллія полягало в тому, що вони заклали основи нової організації римського суспільства не тільки по родовому, а по майновій і територіальній ознаці [17, ст.101].

Проте, родовий лад ще не був зруйнований остаточно. Організація влади, заснована на родовому ладі, продовжувала існувати поруч із організацією, заснованої на територіальних і майнових ознаках, причому тільки поступово, на протязі 200 років вона витіснила родову організацію. Це відбувалося в запеклій боротьбі плебеїв з патриціями, яка особливо загострилася після скинення останнього рекса. Військова демократія як форма організації влади в період розпаду родового ладу зжила себе безповоротно.

Розвиток ремесел і торгівлі, якими усе більше й більше займалися плебеї, привело до розшарування римського плебейства. Із середовища плебеїв виділилася багата торгівельно-реміснича знать. З іншого боку, зросла кількість збіднілих плебеїв. Плебеї, перебуваючи поза патриціанською родовою організацією, володіли на праві приватної власності дуже не великими ділянками землі. Війни, неврожаї, переселення в Рим частини жителів завойованих областей, природний приріст населення в умовах римського малоземелля збільшили число безземельних плебеїв. Більшість з них передавали землю в якості застави лихварям, які належали до родової аристократії. Неплатоспроможний боржник втрачав право власності на землю, і якщо з волі кредитора й залишався на колишній ділянці землі, те лише як орендар, під заставу своєї особистої свободи. Це розшарування плебеїв привело до загострення відносин між соціальними групами.

Римський плебей в V-IV ст. до н.е. прагнув одержати доступ до розподілу землі загально-суспільного поля (аgег publicus), що належало всій римській громаді. Щоб одержати право окупації завойованих земель, яким користувалися патриції, плебеї повинні були домогтися рівності з патриціями в політичних правах.

До першої половини V ст. до н.е. відносятьсяперші спроби плебеїв домогтися рішення аграрного питання. В 486 р. до н.е. консул Спурій Кассій хотів розділити захоплені під час війни землі між плебеями. Патриції звинуватили консула в прагненні до тиранії. Однак в 456 р. до н.е. народний трибун Іцілій провів закон про розділ між бідняками земель на Авентині [13, ст. 42].

Інше, що вимагало реформи, стосувалося скасування боргового рабства, неминучого при несвоєчасній сплаті боргу. І це, як і поділ завойованих земель,найбільше ніж інших зачіпало нтереси плебеїв.

Але щоб домогтися того й іншого плебеї мали потребу в політичних правах. Справа доходила до гострих зіткнень але зрештою, протягом двох наступних сторіч плебеї домоглися задоволення всіх своїх вимог. У тому числі:

·

· Доступу до суспільної землі нарівні з патриціями;

· Захисту від сваволі патриціанських суддів (введенням кодексу законів, відомих за назвою Законів XII таблиць ;

· Дозволу шлюбів між патриціями й плебеями;

· Права займати спочатку деякі, а потім і всі головні державні посади, включаючи військові.

Вигнання царів і установа Республіки бути результатом загострення соціально-політичної боротьби в Римі наприкінці VI в. до н.е. В античній історіографії цей переворот зображувався всенародною справою. Але фактично республіканське правління, як це видно з раніше сказаного, було перемогою патриціїв, які встановили порядки, що закріпили їхнє панування. Із цією метою вони зберігали елементи родової організації. Однак римське суспільство досить далеко пішло у своєму розвитку. Плебеї організаційно змужніли і посилилиборотьбу за свої права. Важливим етапом цієї боротьби було опублікування Законів XII таблиць.

Це найдавніший зі збережених збірників римських