законів.Відновлений по цитатах і переказах більш пізніх античних авторів. Відповідно до традиції, законодавство XII таблиць датується 451-450 р. до н.е. [12, ст. 71] Архаїчність мови й характер відображених у пам'ятнику соціальних відношень підтверджує це датування. Для історичної характеристики XII таблиць необхідно врахувати зафіксовані в них пережитки первісності, а також норми, що сходяться до законодавства рексів, що може бути визначено тільки за допомогою зіставлень із повідомленнями античних письменників. Так, покарання смертю за порушення вірності клієнтських відносин (VIII, 21), як і дозвіл убивати дітей-виродків (IV, I), визначається Діонісіем Галікарнаським як настанови Ромула. Почесне положення жриць Вести (V, I), згідно з Плутарху, закладено Нумою. Закон про емансипацію сина після трикратного продажу його батьком (IV, 2) Діонісій відносить до незапам'ятних часів, тобто до початку царської епохи. Необхідна квота в п'яти свідках (VI, I; 56) згадується Діонісієм стосовно до часів Ромула.[12, ст. 72]
Свою назву Закони XII таблиць дістали від того,що були накреслені на 12 дерев'яних дощечках - таблицях,виставлених для загального огляду на головній площі Риму,його політичному центрі - форумі.
Відмінною рисою названих законів був жорстокий формалізм: найменше упущення в формі судомовлення тягло за собою справи.Упущення це сприймалось за "божу кару".
Закони XII таблиць регулювали сферу сімейних і спадкових відносин,мали норми,які відносились до боргових операцій,до кримінальних злочинів,але зовсім не стосувались державного права.
РОЗДІЛ ІІ
ОСНОВНІ РИСИ РИМСЬКОГО ПРАВА ЗА ЗАКОНАМИ XII ТАБЛИЦЬ
2.1 Право власності і зобов`язальне право
Важливою рисою римського права власності було розділ речей на два типи -res manciri і res nес manciri. До першого типу відносились земля (спочатку біля Риму, а потім вся земля в Італії взагалі), робоча худоба, раби, будівлі й споруди, тобто об'єкти традиційно общинної власності. До другого типу відносилися всі інші речі, володіння якими могло бути індивідуалізоване.
Для відчуження речей першої категорії-продажу, міни, дарування та ін. -було потрібно дотримання формальностей, що носили назву манципації. Слово це походить від "manus" - рука і заключає в собі образне уявлення про перехід власності при накладенні руки на придбану річ. Наклавши руку, треба було ще сказати: "я стверджую, що ця річ належить мені по праву квіритів..." (тобто нащадків обожненого Ромула-Квірина). [2, ст. 36]
Манципація повідомляла набувачеві незаперечне право власності на річ. Сплати грошей без менципації було ще недостатньо, як бачимо, для виникнення права власності.
Варто ще сказати, що передача манципаційної речі відбувалася в урочистій формі, у присутності 5 свідків і вагаря з вагою й міддю. Останнє вказує на те, що обряд манципації виник до появи карбованої монети - аса, але мідь у вазі вже фігурувала як загальний еквівалент. Формальності ж служили запам`товуванню угоди, якщо коли-небудь, в майбутньому часі, виникне пов`язана з нею суперечка про власність.[11, ст. 150]
Всі інші речі, навіть і дорогоцінні, переходили за допомогою простої традиції, тобто без формальної передачі на умовах, установлених договором купівлі-продажу, міни, дарування та ін.
Старий раб, як і старий кінь, вимагли - при переході з рук у руки - манципації. Дорогоцінна ваза - традиції. Перші дві речі ставилися до розряду знарядь і засобів виробництва; по своєму походженню вони тяжіють до верховної колективної власності римської громади, тоді як ваза, прикраса, як і всяка інша повсякденна річ були як споконвічно, так і в наступному часі предметами індивідуальної власності. І в цьому вся справа.[18, ст. 150]
У Законах XII таблиць власникові прямо пропонувалося:
·
Залишати незабудоване місце навколо будинку (VII. 1.)
· Відступати від меж ділянки на певну відстань (VII.2.);
· Обрізати дерева на висоті 15 футів, щоб не заподіювати шкоди
сусідній ділянці (VII. 9а);
Крім цього надавалося право проходу по чужій землі «Нехай (власники придорожніх ділянок) огороджують дорогу, якщо вони не викладають її каменем, нехай їде на в'ючній тварині, де побажає». Власники ділянок мали право при певних обставинах користуватися які булипринесеними чужою власністю: «VII.96. Законом XII таблиць дозволялося збирати жолуді, що падають із сусідньої ділянки», а також звертатися з позовом до власника власності, що наносить збиток «VII. 10. Якщо дерево із сусідньої ділянки схилилося вітром на твою ділянку, ти на підставі Закону XII таблиць можеш пред'явити позов про знесення його» .[12, ст. 70]
Зобов'язальне право.
Зобов'язання з договорів.
В умовах нерозвиненості товарно-грошових відносин (поява власне монет у Древньому Римі відносять до середини V ст. до н.е.) така форма фіксації зобов'язань як договір (контракт) використовувалось дуже рідко й відрізнялася яскраво вираженим формалізмом. При однобічному характері найдавніших договорів (право вимоги належало тільки одній стороні, а зобов'язання покладали на іншу сторону) саме зовнішня формальна сторона вибирала характер контракту.
Найбільше яскраво ранне рабовласницьке право відображалося в договорах самозастави, при цьому Закони XII таблиць не розділяють угоди самозастави й відчуження речі, регулюючи і ті і інші загальною статтею Законів «VI. 1. Якщо хто укладає угоду самозастави або відчуження речі у присутності 5 свідків і вагаря), то нехай слова, які вимовляються при цьому, рахуються непорушними»[ 12 ст. 70 ].У цій же формі здійснювалися й договори позики, регулюванню яких Закони приділяють особливу увагу. Боржник після визнання за собою боргу або після прийняття проти нього судового рішення одержував тридцять пільгових днів (III. 1.). Якщо ж протягом цього пільгового терміну заборгованість не погашалася, кредитор одержував право «накласти руку» на боржника, тобто доставити його до місця судочинства (Ш.2.). Закони XII таблиць строго регламейтують процедуру примусу