власного проживання, так і на утримання малолітніх дітей, коли вони залишалися під її опікою після смерті батька.
Спадкоємці могли, втім, не ділитися, а господарювати спільно, як це було при батькові.
Майно вільновідпущеника успадковувалося патроном і переходило з родини вольновідпущеника в родину патрона, у випадку, якщо першим не залишено формального заповіту. (V.8а, 8б)
Борги й неповернені покійному позички розподілялися між спадкоємцями пропорційно їхнім часткам у спадщині. (V.9а,9б).
2.3Кримінальне право, суд і судовий процес
Сучасне розуміння кримінального злочину як соціально небезпечної дії в Законах ХП таблиць поширюється тільки на злочини проти Римської республіки. Всі інші злочини розглядаються як дії, що наносять шкоду окремому громадянину Риму. Однак, розгляд правопорушень із погляду жорстокості покарання й сучасного кримінального права дозволяє віднести до цієї категорії наступні злочини, що карають за Законами XII таблиць.
Кримінальне право у цей час ще не виділчлося в окрему галязь права. Право було тісно пов`язане з релігією і при розгляді крамінальних справ особи, наділені судовими повноваженнями, керувалися не законами, а встановленими звичаями і традиціями. Кровну помсту замінили штрафи і таліон.
У кримінальному праві досить швидко почали розрізняти правопорушення приватного та публічного характеру. У Законах ХІІ таблиць зафіксовані тільки приватні правопорушення, а публічні не були зафіксовані.
До приватних деліктів відносили крадіжку, посягання на особу, знищення чи пошкодження чужих речей.
За Законами ХІІ таблиць злочини класифікували за такими видами:
·
Крадіжка при пійманні на місці злочину каралася тілесними покараннями і наступною видачею потерпілому для вільних, - тілесним покаранням і стратою для рабів, для неповнолітніх - тілесним покаранням або простим відшкодуванням збитків. При цьому здійснення крадіжки в нічний час могло спричинити вбивство злочинця на місці, при цьому той, що вбив звільняється від відповідальнгості, однак у випадку, якщо злодій здійснюючи крадіжку в білий день захищається зі зброєю в руках, то вбивство його могло викликати неприємні наслідки для вбивці, тому що Закони ХІІ таблиць веліли скликати народ для затримки злочинця (VIII. 12). Разом з тим, якщо злодій не був пійманий на місці злочину, на нього лише накладався штраф у подвійному розмірі вартості вкраденої речі. (VIII. 16.; VIII. 18а.)
· Навмисний підпал - карався смертю. (VIII. 9.10.)
· Неправдиві свідчення - каралися стратою (викритий скидався з Тарпейскої скелі).
· Зберігання краденої речі - штраф у розмірі потрійної суми вартості речі (VIII. 15а.)
· Убивство, вочевидь також каралося стратою, як це видно з текстів пізніх римських авторів: "УШ.24б. По XII таблицях за таємне винищування врожаю (призначалася) страта, більше тяжка, чим за вбивство людини".
· Викриті в хабарництві судді й посередники підлягали страті.
Однак, незважаючи на досить широкий спектр злочинів, що карались стратою, рішення про позбавлення життя римського громадянина могло бути прийняте тільки в центуріатній коміції.
Покарання за Законами ХІІ таблиць ділились на:
·
Смертну кару застосовували з найдавніших часів. За Законами ХІІ таблиць (таблиця ІХ, п. 5) той, хто підбурює ворога до нападу на Рим або віддає римського громадянина ворогові, підлягає смерті. Вирок за деякими винятками виконувався мечем. Винних у вбивстві батьків сікли палицями, потім зашивали у мішок разом з собакою, півнем, змією і мавпою та кидали у море. Рабів за злочини кидали у прірву з Тарпейської скелі. З початку ІІ століття до нашої ери смертну кару для римських громадян замінили вигнанням, однак у період громадянських воєн вона була відновлена і часто поєднювалася з конфіскацією майна. В умов масових виступів рабів з метою їх залякування смертна кара здійснювалася у мученицьких формах, через розп`яття на хресті.
· Вигнання називали у Римі "позбавленням води й вогню". Воно поєднувалося із утратою громадянства. Римлянин, щоб уникнути вироку смертної кари, міг добровільно піти у вигнання. Його повернення на батьківщину означало для ньго смерть або захоплення в рабство.
· Тілесні покарання накладалися за розпорядженням вищих магістратів. В основному тілесні покарання полягали у побитті різками, батогами, але коли застосовувався таліон, то були калічницькі кари - відрізання пальців, вух тощо.
· Штрафи накладалися магістратами. Спершу штраф сплачувався переважно худобою і його верхня межа - 30 биків і 2 вівці. [18 ст. 177-178]
Суд і судовий процес
Для з'ясування подальшої історії римської державності й права необхідно приділити деяку увагу римському судовому процесу зазначеної пори - процесу легісакційному (legis actio- сукупність ритуальних і строго формальних дій, жестів і слів, які відбувалися на суді сторонами й магістратом). Це найдавніша римська форма судового розгляду спірних випадків, як вона малюється за Законами XII Таблиць.
Процес цей складався із двох стадій: перша називалася іn ure, друга - in uditic. Перша стадія була строго формальною, друга - характеризується вільною процедурою.
У першій стадії позивач і відповідач з'являлись в призначений день на форум до магістрату, яким для даних випадків зробився згодом претор, друга після консула магістратура Риму. Тут, після проголошення клятв, вимовлених точно відповідних для кожного даного випадку словах, претор, якщо ніхто не збивався в проголошенні належної,чітко опреділеної формули, призначав день суду (друга стадія процесу) і встановлював суму грошей, яку та або інша сторона повинна була внести в касу понтифіків у вигляді застави правоти (II. 1.). Найменше порушення формальної сторони процесу розглядалося як втручання богів і спричиняло програш справи. Програш справи вів до програшу застави й у такий спосіб Рим захищав себе від ворогуючих сторін[ 9,с.94 ].
Для другої стадії процесу претор призначав суддю (зі списку кандидатів, затверджених сенатом), сам день суду