розселень і переселення їхніх жителів у більш великі поселення. Перші держави виникли навколо храмів – ном, це були самостійні, малозв’язані одна з одним громади, кожна з яких займала територію, достатню для того, щоб вести самостійне господарство. Коєний з номів мав своє божество, свій храм, своїх рабів. Останні містилися при храмах у робочих будинках та історико-правові джерела часто називають їх «рабами храму». Божество виступало в якості «сполучної єдності». На чолі прадержав стояли священики – жреці, що здобували згодом функції адміністраторів, правителів ном. Цей процес, ймовірно, йшов паралельно з ростом населення і, як наслідок, зміною характеру поселень.
У п'ятому тисячоріччі до н.е. у Єгипті створюється кілька десятків примітивних утворень - номів, що після довгих воєн у середині четвертого тисячоріччя об'єдналися спочатку в два царства - Верхній Єгипет і Нижній Єгипет (Південне і Північне), а потім, після кровопролитної війни, утворили до результату четвертого тисячоріччя до н.е. одна централізована держава.
Утворення номів, угруповання їх у два царства і наступне об'єднання в одну державу були викликані зростаючим класовим розшаруванням і необхідністю централізованого керівництва системою іригації.
Жрець Мане фон на рубежі IV-III ст.до н.е. написав незбережену історію Єгипту, у якій вказував на існування близько 20 ном Верхнього Єгипту за течією до дельти і стільки ж ном Нижнього Єгипту. Близько 3400-3200 р. до н.е. боротьба, що загострилася між Верхнім Єгиптом і Нижнім Єгиптом закінчилася перемогою правителя Верхнього Єгипту. Наприкінці IVст.до н.е. близько 3200р.до н.е. відбулося об’єднання двох частин у єдину[5,12] державу під владою фараона Менеса (чи Мина Нармера, Царя Скорпіона ) Столицею єдиного Єгипту став Туніс.
Думка про створення єдиного централізованої держави в Єгипті при фараоні Менесі (близько 3000 р. до н.е.) зазнавало критики в сучасній науковій літературі. Об'єднання держави не можна вважати однократним актом цього фараона. Воно з'явилося результатом дій ряду володарів протягом багатьох років, причому це був процес болісний, кривавий, насильницький.
Аналогічні процеси відбувалися в найдавнішому Двуріччі й інших державах Древнього Сходу, а також у Древній Греції й у Римі.
Утворення номів, угрупування їх у два царства і наступне об’єднаня в одну державу були викликані зростаючим класовим розшаруванням і необхідністю централізованого управління.
Раннє об’єднанння країни прискорило процес інституціоналізації влади, становлення ефективної централізованої адміністрації, що спиралася на могутній і розгалуженій ієрархічно-бюрократичний апарат (об’єднання відбулося за 500 років до Саргона). Крім того, розвиток держави стимулювався розвитком писемності і «оформленням» системи похоронних обрядів, що дало поштовх будівництву пірамід, зведенню храмів і утворенню місцевих адміністрацій і перерозподільчих центрів, а це у свою чергу – до формування багатоярусної економіки.
Держава складала єдиний і твердий господарський механізм: садівнича і скотарська північ, землеробський південь.
1.2. Періодизація історії держави і права Древнього Єгипту.
IV тис.до н.е. – Додинастичний період.
3000 – 2778 р.до н.е. – Раннє царство I-II династії Мене. Відбувається насильницьке об’єднання усього Єгипту. Уже при царях 1 династії єгиптяни стали просуватися за межі країни: на південь – у Нубію, на захід – у Лівію, на схід – на Синай. Фараон II династії Хасехем остаточно об’єднав країну в централізовану державу, придушивши хвилювання на півночі.Характерною його рисою є консолідація країни в єдину державу.
Другий період - так називаної Древнє, чи Старе царство (близько 2800 - 2250 р. до н.е.), - час першої яскравий вираженої централізації Єгипту (час будівельників пірамід). Єгипет стає великою централізовано державою. Створюється всеєгипетська іригаційна система, споруджуються храми і піраміди. Царі ведуть постійні війни
Наприкінці 5 династії влада фараонів стала слабшати. У той же час змінювалися позиції номової знаті. До кінця правління VI династії країна стала розпадатися на напівзалежні номи.
Після Старого царства настає так називаний перший перехідний період (близько 2160 - 2134 р. до н.е.). У цей час Єгипет розпався на ряд ворожих номів і дрібних держав. Країна занурюється в хаос міжусобної війни, правителі номів величають себе царями і претендують на гегемонію в Єгипті. 70 менифіських царів VII династії, по переказі, що зберігався в Менифона, правили всього 70 днів. Із середини XXIII до н.е. почався кризовий період, внутрішня роздробленість Єгипту. В результаті в III тис. до н.е. господарське становище країни вимагало об’єднання (зрошувальна мережа прийшла в зіпсуття, населення часто переживало голодні роки). На престол претендували два центри – Гераклеополь і Фіви. Номарх Гераклеополя Хети 1 (Ахтой) установив свою владу над правителями прилеглих областей, разом з тим ведучи боротьбу з азіатськими кочівниками. Але переможцями вийшли правителі Фіви, і при Ментухотопі 1 країна була об’єднана. Наприкінці цього періоду перемагають правителі міста Фіви і відбувається об'єднання Єгипту під егідою Фів.
Настає третій період - час Середнього царства (близько 2050 - 1700 р. до н.е.). Потім Єгипет переживає другий перехідний період (близько 1700 - 1580 р. до н.е.), у якому відбувається знову розпад країни і завоювання частини Єгипту гіксосами. Єгипет знову централізована держава. Єгиптяни вели війни з сусідніми лівійськими і переднє азіатськими племенами, скорили Північну Нубію. Зводяться фортеці на західній границі, у Верхній і Нижній Нубії. Яку і раніше були сильні позиції номової знаті, але поступово усе більшого значення набувають люди незнатного походження. Опору царської влади складало наближене військо.[7, 46]
На рубежі XVIII-XVII ст.до н.е. Єгипет знову вступив в стан роздробленості. В середині 17 століття до нашої ери Єгипет потрясло повстання селян і рабів, у результаті якого царська влада