У четвертий період - Нового царства (близько 1575 - 1087 р. до н.е.) - відбувається об'єднання Єгипту під владою фараонів XVIII династії. Єгипет перетворюється у велику імперію, і його правителі прагнуть до політичної і військової гегемонії на Древньому Сході. Період гиксосівського панування, що тривало 100-150 років. Переказ зберіг враження як про страшний час. В гиксосів не було єдності і вони не змогли утворити єдину державу. Правителі Фівів, залишаючись відносно незалежними, очолили боротьбу проти завойовників.[7, 49]

1580-1085 р.до н.е. – Нове Царство. XVIII-XX династії Яхмос 1, Тутмос, Хатшептус, Тутанхамон, Єйе, Хоремхеб (18-та). Рамсес, Марнептах, Мережі (19-та). Яхмос 1 опанував міцністю гиксосів Аварисом на північному сході дельти і довів боротьбу до перемоги. При Тутмосі 1 південна границя Єгипту просунулася за третій поріг Нілу, організовані походи до Євфрату і розгромлено в північній Месопотамії державу Миттани. При Тутмосі III походи на Сирію і Палестину, імперія просувалася до четвертого порога і північної окраїни Сирії. Єгипет зайняв ведуче положення в Східному Середземномор’ї.

При Рамсесі 1 почалися тривалі війни з хетами за панування в Сирії. При царюванні РамсесаII відбулася знаменита битва з хетами біля стін сірійського Кадета, з кожної сторони в якій брали участь до 20 тис. чоловік Рамсес пише про перемогу, але єгиптяни не змогли взяти міста, а хети переслідували їх при відступі. Війна завершилася тільки на 21-му році царювання Рамсеса мирним договором з хетським царем Хаттусилом.

Незабаром на Єгипет обрушилися хвилі завойовників «народів моря» і лівійських племен. Серйозні внутрішні потрясіння проявилися в частій зміні правителів, заколотах і змовах, у посиленні позиції номої знаті. У сфері зовнішньої політики упав військовий престиж Єгипту, були втрачені іноземні володіння. [7, 51]

1085-950 р. до н.е. – Перехідний період XXI династія Таніс. До початку XI ст. до н.е. утворилися два царства: Нижньоєгипетське з центром у Танісі, на північному сході дельти і Верхньоєгипетське зі столицею у Фівах. Сирія, Фінікія і Палестина вийшли з-під єгипетського впливу.

950-525 р.до н.е. – Пізнє царство XXII-XXVI династії Лівійський воєначальник Шешонк 1 (950-920) засновник XXII династії не зміг зміцнити свою владу, Нижній Єгипет розпався на ряд окремих областей. Наприкінці VIII ст. до н.е. нубійський цар Піанхи захопив значну частину Єгипту, у тому числі і Фіви, підтримку завойовникам зробило місцеве жрецтво. Правитель Сіаса Тефнахт, що спирався на лівійців, зумів очолити боротьбу. Але в трьох битвах нубійці розгромили військо Тефнахта і дійшли до Мемфіса, узявши місто наступом. Владу над Єгиптом захопив нубійський цар Шабака, він захопив у полон нижньоєгипетсбкого фараона Бокхориса і заживо спалив його. У 671 р.до н.е. ассірійський цар Ассархаддон розгромив фараона ефіопської династії і захопив Мемфіс.

Звільнення Єгипту і його об’єднання здійснив засновник XXVI династії Псамметих 1. установлено владу над Сирією і Палестиною, але не на довго. В 605 р. до н.е. єгиптяни відтиснуті вавілонським військом. [8, 32]

525-332 р. до н.е. – XXVII (перська), ефемерні XXVIII-XXX династії. У 525 р. до н.е. у битві в Елізії перське військо на чолі з царем Камбузом завдало поразки єгиптянам. Камбіз був проголошений царем Єгипту. Щоб дати захопленню законний характер створювалися легенди про матримоніальні зв’язки перських царів з єгипетськими царівнами і про народження Камбуза від шлюбу його батька Кіра з Нитетіни, дочкою фараона Апрія.

Єгипет кілька разів домагався незалежності від перських царів, доки не був завойований у 332 р.до н.е. Олександром Македонським. В 30 році до н.е. Єгипет стає провінцією Римської імперії.

РОЗДІЛ 2. СУСПІЛЬНИИЙ УСТРІЙ ЄГИПТУ.

Що стосується правового положення різних категорій населення то варто виділити розподіл на вільних ( жрецтво, чиновники, військова знать, селяни і ремісники) і невільних (рабів).

Процес економічного розвитку супроводжувався зростанням соціальних суперечностей, що знаходили свій вияв як у поглибленні розколу суспільства на вільних і рабів, так і в усе більшому відособленні різних соціальних груп серед вільного населення.

Соціальна верхівка, що вийшла з маси рядових общинників, перетворюється на панівний клас. Зосередивши в своїх руках значну кількість рабів, землі, худоби, майна, захопивши найважливіші посади в державному апараті, що формувався, рабовласницька знать стає економічно і політично панівною силою. [8, 35]

Верхній шар єгипетського суспільства складали жреці, чиновники і військова знать. Положення знатної людини визначалося 3-ма умовами:

знатність роду;

величиною землеволодіння;

займаною посадою.

Жерці розділялися на групи відповідно великій кількості культів, що існували в Єгипті. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, що керував усім жрецьким персоналом, що служив даному божеству. Особливий розряд складали царські жерці, що відали культом царя-бога.

Жреці займали важливе положення в державі, їх призначали на видні посади. Особливо підсилилася могутність жерців у період Нового царства, коли в результаті удалих воєн поряд зі збагаченням царської скарбниці збагатилася також скарбниця храмів. Жрецьке звання стао спадковим в конкретних сім’ях. Призначення на церковну посаду стало проводитися незалежно від правління. [8, 39]

До привілейованої групи єгипетського суспільства належав єгипетська аристократія, що складалася з нащадків родоплемінної знаті, а також з вищих військових і цивільних чинів держави, що розташовували колосальними багатствами в результаті дарувань з боку фараонів, експропріації общинних земель і військового видобутку. У період древнього царства світська аристократія займає незалежне положення. У період Середнього царства вона усталює свої «батьківські »(тобто спадкоємні, незалежні від правителя) привілеї. У період Нового