Неправдиві свідчення, а також як і відмова свідка з’явитися в суд, каралися штрафом у розмірі 15 солідів.

Поширеним видом доказу були ордалії (“суд божий”), при яких злочин установлюється за допомогою божественної сили – бога, який немов би вказував на злочинця (“бог шельму мітить”). Найчастіше для цього використовувалися вогонь, кип’ячена вода і залізо. Салічна Правда знає лише один вид ордалії – випробовування “казанком” – тобто за допомогою кип’яченої води. Випробування полягало в тому, що руку обвинувачуваного опускали в казанок із киплячою водою і потім зав’язували, приклавши до пов’язки печатку. Після трьох днів її розв’язували, і, якщо на руці не було опіку, то обвинувачуваний вважався таким, що не здійснював злочину, в якому його звинувачували. [4, 21]

Основним засобом одержання визнання при обвинуваченні рабів було катування.

Якщо обвинувачуваний погоджувався з вироком суду, йому давався пільговий термін для сплати штрафу, після закінчення якого у випадку несплати штрафу конфіскували його майно на суму штрафу. Якщо через деякі причини цього не сталося обвинувачувач міг викликати обвинувачуваного на суд короля. Виклик на суд короля мав також встановлену форму. У випадку неявки на суд короля або відмови виконати його рішення, король оголошував обвинувачуваного поза законом. Після цього і сам винний, і все його майно ставало власністю позивача. [ 3 ]

3. ЗАЛЕЖНІСТЬ ПОКАРАННЯ ВІД КЛАСОВОГО ПОХОДЖЕННЯ ПОТЕРПІЛОГО І ЗЛОЧИНЦЯ.

Салічна Правда формально визначила рівність усіх перед законом (закон захоплює дії усіх). Водночас Салічна Правда закріплює сформовану суспільну нерівність і при визначенні наслідків злочинних зазіхань виходить із класового становища злочинця.

Розмір вергельду (ціна людини) визначався в першу чергу соціальним становищем убитого. За вільного – 200,100 солідів, за королівського охоронця, графа – 600 солідів, за вбивство римського колона – 63 соліди. За вбивство раба сплачувалося 35 солідів хазяїну на відшкодування понесеного ним збитку. [6, 23]

Покарання різнилося і в залежності від суспільного становища злочинця. Рабам загрожували тілесні покарання і навіть смерть за такі злочини, за які вільні сплачували тільки штрафи.

У Салічній Правді у багатьох статтях при визначенні покарання за злочини вказується на класову нерівність. Крадіжка рабів прирівнюється до крадіжки коня чи запряжену тварину (Х). Окремо Салічна Правда говорить про злочини вчинені вільними (наприклад -ХІ) та рабами (наприклад - ХІІ). Вільний за крадіжку сплачував штраф, а раб, окрім повернення заподіяної шкоди, отримував ще 120 ударів батогом, розтинений на лавці. Якщо сума крадіжки перевищувала 40 динарів, раба могли навіть каструвати.

Таким чином, суспільна нерівність у Франкській державі відображається і при визначенні наслідків злочинних зазіхань. [2, 15]

ВИСНОВКИ.

Салічна Правда – найважливіший правовий документ, джерело права раннього феодалізму. Розглянувши питання виникнення держави, де з’явилася Салічна Правда, проаналізувавши її текст, хоча і безсистемний, ми з’ясували основні риси соціального і правового ладу Франкської держави, розкрили процес розкладу первіснообщинного ладу та переходу до феодалізму, класового суспільства; розкрили відмінність злочинів і покарань за Салічною Правдою у новому суспільстві на відміну від попереднього. Аналіз статей Салічної Правди дозволяє виділити основні риси ранньофеодальної держави франків:

Таким чином, можна сказати, що головне з основних завдань Салічної Правди – захист приватної власності, яка прийшла на зміну колективній.

Цілі і задачі, які стояли перед даною курсовою роботою, виконані.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ: