Повернувшись з татарського полону, Хмельницький починає перего-вори з поляками. 18 вересня 1651 р. під Білою Церквою був підписаний Білоцерківський мирний договір між Військом Запорізьким та Річчю Поспо-литою. Його головні положення такі: козацький реєстр скоротився на 20 тис. чоловік, місто Чигирин залишається за гетьманом, Військо Запорізь-ке утримало свою православну віру, польська шляхта одержала право по-вернутися до своїх маєтків.

Протягом 1652—1653 pp. тенденція тиску на козацьку старшину з боку Речі Посполитої продовжується.

. ЗМІНИ В СУСПІЛЬНОМУ ЛАДІ

Визвольна війна внесла певні зміни у суспільні відносини. Майже вся тодішня українська етнографічна територія фактично була визволена від польського панування. З відступом козацьких військ наприкінці 1648 р-частина української території — Волинь і Галичина — знову була захоплена польськими військами.

Незважаючи на вигнання польських магнатів і шляхти, а також тієї української верхівки, яка підтримувала поляків, поділ на панівні та залежні верстви в Україні залишився.

Панівний стан. Польську знать як пануючий стан замінило козацтво, середнє та дрібне українське шляхетство.

Козацька служба, хоч і давала значні привілеї, була важкою, а часто І недоступною для населення. Щоб її відбувати, крім здоров'я, треба було мати відповідні матеріальні засоби. Ось чому ми зустрічаємо в тогочасних документах дані проте, що бідних у козаки не записували, що до них зара-ховували тільки заможних селян. Але такі вимоги ставилися лише перед тими, хто вступав в реєстрове козацтво.

У роки війни козаки складали приблизно половину населення України. У ході Визвольної війни зміцнюється становище козацтва як окремого суспільного стану. Зборівський договір був юридичною основою оформ-лення козацтва в привілейований стан з своїми правами, адміністрацією, судами. Складання реєстру було однією з ознак цього оформлення. Знач-но розширилась територія, на якій мали право жити козаки. Привілеї ко-зацтву були підтверджені королівськими грамотами, Білоцерківським до-говором 1651 p., московським урядом у "Березневих статтях" 1654 р., у царських жалуваних грамотах.

Зміни в козацькому стані могли відбутись тільки внаслідок його фак-тичного панування в Україні. Слід відзначити, що цей новий привілейова-ний стан відіграв прогресивну роль в історії України. Неабияке значення мало те. що в період свого формування козацтво як стан не було таким замкнутим, як інші привілейовані стани. Воно не було однорідним, до нього входили як заможні, так І рядові козаки.

До заможних перш за все належали козаки, які були реєстровцями до війни. Вони склали основу козацької старшини. Групою, близькою до реє-стровців, були колишні "випишики"' та драгуни, які під час боїв перехо-дили на бік повстанців.

Згадані вище групи складали близько 50 відсотків всього реєстрового

війська.

Війна внесла значні зміни у склад козацької старшини. Деяка ЇЇ части-на воювала на стороні польсько-шляхетського війська. В ході війни части-на довоєнної реєстрової старшини загинула або з різних причин відійшла на другий план. Козацька старшина значно поновилася за рахунок дрібної української шляхти та рядового козацтва. Ця частина старшини відрізня-лась від довоєнної своїм менталітетом: палким прагненням до незалежності України. Нові висуванці з козацтва створили оточення гетьмана, а тому стали впливати на внутрішню та зовнішню політику.

За соціальним становищем старшина в роки Визвольної війни єдиною верствою не була. Кожна група козацької старшини мала свої економічні можливості, свої традиції І т. ін.

Безперечно, козацька старшина збагатилася за рахунок великої воєн-ної здобичі. Козацтво дедалі більше поділялося на два протилежні табори — старшину, яка захопила в свої руки основні матеріальні блага та полі-тичну владу, і рядове козацтво, яке ними не користувалося.

До панівної верстви належала також українська шляхта. Шляхетський стан до війни мав найбільше привілеїв, він був економічно пануючим, зосе-реджував у своїх руках політичну владу. В ході війни тут сталися значні зміни.

Хоча в королівських грамотах, універсалах гетьмана, Зборівському, Біло-церківському та Переяславському договорах вказувалось на збереження привілеїв шляхти на майнове володіння, все ж вона втрачає свій вплив в українському суспільстві. Це сталося в силу декількох причин.

Як відомо, польські магнати і шляхта, які володіли великими маєтка-ми, були вигнані з України або знищені народом. Одна частина україн-ської шляхти поділила долю польської, а друга частина, головним чином дрібна шляхта, брала активну участь у Визвольній війні, щоб після неї зай-няти привілейоване місце у суспільстві. При пануючих у Речі Посполитій порядках, коли політичну владу узурпували магнати, а дрібна шляхта втра-чала навіть свої невеликі земельні володіння, які різними шляхами потрап-ляли до магнатів, коли українство і православна віра всіляко принижува-лись, українська шляхта не могла здійснити свої прагнення. її наміри збіга-лися з поглядами і ділами козацької старшини. Отже, українська шляхта, перебуваючи у Війську Запорізькому, переходила на платформу козацької старшини, зливалася з нею станово і політично.

Панівним станом в Україні були також верхи православного духовен-ства, права яких у роки війни значно розширилися. Православ'я стало в Україні єдино визнаною офіційною релігією. Цьому сприяла та обстави-на, що одним із гасел, під якими велася Визвольна війна, була боротьба за православну віру. Духовенство було добре організованим станом, що спи-рався на вікові традиції. Православна Церква мала ряд суттєвих привілеїв і прав, які не раз підтверджував у своїх універсалах гетьман.

Више церковне і монастирське духовенство в ході війни одержали