Залежні верстви. В цьому середовищі певне місце займали рядові коза-ки. До козацького реєстру, наприклад, входили "робітні люди", які обслу- говували Військо Запорізьке. До них належали ковалі, слюсарі, стельмахи, теслярі, шабельники, пороховики та ін. Армія не могла обійтись і без та-ких мирних професій, як бондарі, котлярі, римарі, цирульники і т. ін. Та-ким чином, у реєстрі були представлені майже всі тодішні ремесла.

Основою козацького стану була служба у Війську Запорізькому, за яку служиві отримували землю без податків з неї, різні привілеї в торгівлі, пра-во виробляти для власного споживання горілку. В той же час рядові козаки повинні були виконувати різні повинності на користь Війська Запорізького.

Часто в документах про козацькі привілеї і права відзначалося, що се-ляни мають перебувати у підданстві і виконувати свої повинності. Мова йшла про селян, які не приєдналися до козацтва, не потрапили до реєстру. Атаких була значна більшість серед залежної верстви. Доля їх склалася по-різному.

На території, зайнятій польськими військами, селяни знову підпадали під панський гніт. На козацькій території становище селянства було кра-щим. Хоч у різних універсалах та договорах визнавалось право шляхти на експлуатацію селян, проте фактично цього не було. В деяких угодах ми зустрічаємо намагання гетьмана захистити селян від панського гніту, але взагалі гетьман і старшина стояли не за ліквідацію повинностей селянства, а за пільги для нього, за деяке полегшення його долі. На козацькій тери-торії селяни не відбували ніяких повинностей, вони були переведені на так званий чинш (оброк). Селяни при цьому були особисто незалежними, мали право переселятися з місця на місце, користувалися певним захис-том з боку держави. Таким чином, чинш становив собою натуральну та грошову ренти.

За формою економічної залежності селяни поділялися на державних та панських. Юридично основна маса селян в роки війни належала до дер-жавних підданих. їхнє становище було набагато кращим від становища панських селян. Займаючи землі, конфісковані у польських магнатів і шлях-ти, вони виконували певні повинності і виплати на користь Війська Запо-різького. До них, насамперед, належали обов'язки забезпечувати козацьке військо транспортом, постоєм та провізією. Панські селяни несли більші повинності, але і для них була ліквідована панщина. Державні селяни були зрівняні у правах з міщанами. У всіх селах були вибрані війти, їх часто в Документах селян також називають "мішанами".

Селянин міг продавати і купувати землю, дарувати її, передавати в спад-щину, кидати одні ділянки землі і займати інші, оскільки землі на той час було вдосталь. Селянське середовище не було однорідним. Серед селян були більш заможні, які користувалися найманою працею, а були й такі, що ледве могли прогодувати свою родину.

Міське населення. Певні зміни відбулися в правовому становищі міського вселення. Не лише низи, але й заможні групи населення, в тому числі й представники міської адміністрації брали активну участь у Визвольній війні.

В результаті ліквідації порядків, установлених в Україні польсько-шля-хетською владою, у складі населення міст сталися зміни.

Тут значно зросла кількість козаків. Ця частина міського населення, користуючись привілеями, займалася також ремеслом і торгівлею. Інші ж мішани продовжували відбувати ряд повинностей. У багатьох містах коза-ки становили більшу половину населення, і козацька адміністрація вирі-шувала всі питання міського життя.

Оскільки були ліквідовані королівські та приватновласницькі міста, більшість з них захотіла отримати магдебурзьке право. Міста, які мали право на самоврядування з давніх часів, називалися магістратськими, міста, яким це право було надане гетьманськими універсалами, отримують назву ра-тушних. Якщо відносно перших можна говорити про певне самоврядуван-ня, то в ратушних містах воно було фікцією. Козацька старшина часто не визнавала органи міського самоврядування і активно втручалась в їхню діяльність. Гетьман змушений був вставати на захист таких міст. Так, у 1650 р. він видає універсал Ніжину з приводу зловживань там старшини. Заборонялось будь-кому шось брати з мішан "над слушність і звичай", на-казувалось поважати міський уряд.

Привілейоване становище займали в містах і купці. Польські купці, яких І до війни було не дуже багато в українських містах, залишили Україну. Вимушені були покинути українські міста і євреї. В Зборовському дого-ворі є навіть спеціальний пункт про заборону євреям займатися промисла-ми і торгівлею в Україні. Це позбавляло українських купців від конкуренції не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Часто купці вису-вались на вищі посади в органах міського самоврядування.

Значно більшою групою населення міст були ремісники. Тогочасні дже-рела говорять про те, шо в роки війни феодальна організація ремесла не була порушена. Продовжували існувати цехові організації. Вузькість рин-ку була основною причиною того, що значна частина ремісників займа-лась і сільським господарством. Одночасно це свідчило і про те, шо ремес-ло остаточно ще не відокремилося від сільського господарства.

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

Визвольна війна 1648—1654 рр, свідчила про пробудження української нації, про її прагнення до самостійного життя, до відродження національ-ної державності. Ця державність охоплює, як правило, всі або частину ет-нографічних земель. Українська державність в силу історичних умов відро-джувалась не на всіх етнічних українських землях, хоч гетьманський уряд не раз згадував про спільну долю всього українського, за термінологією того часу, — руського народу.

Головними ознаками держави в їхньому класичному вигляді є: єдиний територіальний простір, на якому здійснюється господарче життя; на явність особливої