Реферат

На тему:

“ВПЛИВ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА НА СВІТОВУ ІСТОРІЮ”

ПОНЯТТЯ «ЗАГАЛЬНОЇ КРИЗИ КАПІТАЛІЗМУ» -ВЧОРА І СЬОГОДНІ.

ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ 1917 р. ПЕРШІ КРОКИ РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА.

У середині XIX ст. виникає марксизм - вчення, узяте на озброєння лівими партіями. На думку В. І. Леніна, «наріж-ним каменем теорії Маркса є вчення про додаткову вар-тість». Згідно цієї доктрини, власність капіталіста - це не винагорода за його організаторські здібності, ризик, ощад-ливість, як вважали попередні покоління економістів, а лише результат безоплатного присвоєння частини робочого часу найманих працівників. Згідно такої логіки, «експро-пріація експропріаторів», тобто позбавлення капіталістів їх-ніх фабрик, заводів, банків тощо є справою справедливою, а отже, й законною. Робітники повинні здійснити соціаліс-тичну революцію в світовому масштабі. Саме підготовці цього всесвітнього перевороту мав послужити так званий Інтернаціонал - створена Марксом і Енгельсом міжнародна організація лідерів марксистських гуртків, груп і партій. На початку XX ст. В. Ленін обґрунтував неодночасність початку соціалістичних перетворень в різних країнах світу (своєрідна ревізія марксового вчення про світову револю-цію), а з початку 20-х років Ленін, а згодом Сталін та ін. теоретики марксизму розробляють положення про можли-вість перемоги соціалізму навіть «в одній, окремо взятій, країні». Звичайно, така постановка питання не означала відмови від ідеї відновлення справедливості по Марксу в масштабах усієї земної кулі. Навіть спроба М. Хрущова на XX з'їзді КПРС обґрунтувати мирне співіснування країн з різним суспільним ладом як особливу форму класової бо-ротьби викликала шалені нападки з боку китайського та албанського комуністичного керівництва. Відмова від став-ки на збройне протистояння з капіталістичним світом була потрактована як «ревізіонізм», тобто відмова від «револю-ційного вчення Маркса - Енгельса - Леніна - Сталіна».

Зрозуміло, що керівництво СРСР, принаймні до середи-ни 80-х років, не збиралося відмовлятися від ортодоксаль-ного марксизму в тому, що стосується майбутнього людства.

Воно бачилося виключно комуністичним, йшлося тільки про конкретні терміни і допустимі засоби для прискорення процесу комуністичної перебудови недосконалого, експлу-ататорського, повного внутрішніх суперечностей капіталіс-тичного суспільства. Для обслуговування комуністичної .доктрини було розроблене вчення про «загальну кризу ка-піталізму», тобто процес, який носить необоротний харак-тер, і в остаточному підсумку веде до загибелі капіталісти-чного суспільства. Конкретизувалися навіть етапи цієї кри-зи. Перший розпочався після жовтня 1917 р., коли виникла поки що єдина країна переможного пролетаріату - СРСР. Другий- після світової війни 1939-1945 рр., коли були утворені т. зв. країни народної демократії. Розпад колоніаль-ної системи імперіалізму, демократичні революції 60—70-х років оголошувалися новою ланкою загального процесу. Зрозуміло, що на всіх етапах цих перетворень роль СРСР, ВКП(б) - КПРС і марксистської теорії в цілому (до речі, доволі значна.- Авт.) гіперболізувалися надмірно. Оголошу-валося, що увесь суспільний прогрес, досягнутий людством у XX ст., не лише блискуче підтверджував геніальність пе-редбачень марксистських класиків, але й був досягнутий в кінцевому підсумку внаслідок того, що все ширші народні маси творчо опановували марксизм.

Насправді ж у багатьох випадках перша в світі соціаліс-тична держава та її вожді не стільки стимулювали суспі-льний прогрес, скільки стримували його. Позаяк неможли-во заперечити визначну роль СРСР у подоланні німецького націонал-соціалізму і фашизму, досягнення радянської на-уки в галузі освоєння космосу, опанування енергією атома, В медицині тощо. З іншого ж боку, саме радянські політич-ні доктринери оголошували генетику і кібернетику буржу-азними лженауками, насаджували «мічурінське вчення» народного академіка Т. Лисенка, травили поетів Єсеніна і Стуса, академіка Сахарова і генерала Григоренка.

За різними підрахунками, кількість репресованих (читай розстріляних і знищених в таборах ГУЛАГу) громадян СРСР складає від 600 тисяч до 10 мільйонів чоловік. Голо-домор 1932-1933 рр., що охопив Україну, Поволжя, Північ-ний Кавказ, Казахстан приніс ще від 3 до 11 мільйонів жертв. Втрати у війні з фашизмом, спричинені передусім невмілим чи надто жорстоким керівництвом, були уп'яте-ро (!) вищі від німецьких. Згадаймо угорські події 1956р. та чехословацькі 1968 р. Навіть у відносно благополучні 70-80-ті роки СРСР підтримував авторитарні недемократи-чні режими в Сомалі, Афганістані, Нікарагуа, Іраку, Лівії

тощо. Відтак озброєні радянською зброєю і марксистською доктриною комуністичні повстанці сіяли терор по усьому світу (справедливості ради зазначимо, що й опоненти з МАТО не надто добирали засобів у «холодній війні»).

Так як же в цілому розцінювати вплив радянської дер-жави і права на хід історії"? Відповідь - діалектичне. З іншого боку, сьогодні, після фактичного краху світового комунізму, нас має більше цікавити питання, поставлене в іншій площині. А саме - що з цього розрекламованого «впливу» залишилося дотепер - на кінець II - початок III тисячоліття?

Безперечно, лубок «країни без експлуататорів і експлуа-тованих» мав величезну притягувальну силу, особливо в 20—50-ті і навіть пізніші роки. Безперечно, що політичні лідери розвинутих і не дуже некомуністичних країн повин-ні були зважати на небезпеку лозунгу «Зробимо, як в Ро-сії». Це першочергово стимулювало серйозні переміни в державному будівництві і праві цих країн. Боротися з при-вабливістю комуністичних лозунгів лише з допомогою ре-пресій, як вияснилося уже на початку 20-х років, було тра-гічним абсурдом. Потрібно забезпечити своїм громадянам (усім без винятку!) кращі умови життя, ніж в комуністич-ному раю: вищий ступінь демократії, краще вирішення ра-сової проблеми, досконалішу соціальну політику тощо. Ін-шими словами, створити умови, щоб з СРСР емігрували до США чи Ізраїлю, а не навпаки. За вісім десятиріч буржуаз-на держава і право зробили гігантський стрибок уперед, відбулись такі зміни в державному устрої, правотворенні і правоохоронній діяльності, що це