Реферат

На тему:

“Утворення Німецької імперії”

Процес феодалізації в Німеччині йшов повільніше, ніж у Франції чи навіть у слов'янській Польщі. Закріпачення се-лянства затягувалося, товарно-грошові відносини не набу-ли поширення. Значна частина селян-общинників зберігала особисту свободу і незалежність від феодалів, земельні наділи

цієї категорії селян оброблялися частково з використанням праці наймитів. Незавершеність феодалізації Німеччини знайшла своє відображення й у її політичній організації. Найбагатші феодали, особливо церковні, не мали ще достат-нього адміністративного апарату для позаекономічного при-мусу (тобто власної армії і поліції). Посада графа і уся сис-тема місцевого управління ще не феодал ізу валися - у бага-тьох місцевостях королівства зберігалася родоплемінна судо-ва і військова організація. Не склалася остаточно і феодальна ієрархія. Навіть на початку Х ст. на території Німеччини збе-рігалися племінні герцогства: Саксонія і Тюрінгія (Північ Ні-меччини між Рейном та Ельбою), Швабія (верхня течія Ду-наю і Рейну), Баварія (середня течія Рейну). Герцоги для зміц-нення власного становища використовували свій статус племінних вождів. Це вело до збереження племінної роздроб-леності, гальмувало історичний розвиток Німеччини. В 911 р. династія Каролінгів в Німеччині обірвалася, королем був обраний один із герцогів Конрад І Франконський. Відкритий конфлікт між королівською владою і герцогами завершився поразкою короля. Після смерті Конрада І запекла боротьба за владу між племінними, герцогами розгорілася з новою си-лою. В 919р. в Німеччині були обрані відразу два королі-суперники - Генріх І Саксонський та Арнульф Баварський.

У німецькому суспільстві формуються сили, зацікавлені в сильній королівській владі. Це були, по-перше, власники середніх і крупних аллодів (феодальних помість), що по-требували цієї влади для закріпачення селян-общинників. Другою силою стала церква і монастирі. Будучи зацікавле-ними в розширенні церковного землеволодіння, вони зго-джувалися підтримати королівську владу в обмін на ви-знання нею інтересів церкви. Зіграв свою роль і складний зовнішньополітичний фактор — з кінця IX ст. Німеччина стала ареною набігів вікінгів-норманів зі Скандинавії, а з Х ст.- ще й угорців, які оселилися в Панонії. Спроби орга-нізувати спротив войовничим угорцям силами пішого опол-чення окремих герцогств були завідомо приречені на не-вдачу. Тим самим військові потреби держави вимагали си-льної королівської армії.

Ці об'єктивні передумови посилення королівської влади були використані королями саксонської династії (919-1024). Уже Генріх І добився визнання зверхності своєї влади над усіма племінними герцогами, включаючи і Арнульфа Ба-варського. Йому вдалося приєднати до Німецького коро-лівства Лотарингію. Успішно велася боротьба проти набі-гів з боку угорців. У 933 р. на саксонсько-тюрінгському

пограниччі угорська армія зазнала нищівної поразки. Харак-терно, що успіху було досягнуто за рахунок королівської кінноти, яка з цього часу почала складати ударну силу вій-ська. Піше ополчення - основа основ колишньої німецької армії - втрачає своє попереднє військове значення, а разом з цим відпадає потреба у вільних общинниках-селянах.

Однак позиції Генріха 1 важко назвати міцними. Пле-мінні герцоги визнавали його королівський титул у обмін на невтручання у внутрішні справи їх володінь. Спроба си-на і спадкоємця Генріха І короля Оттона І (936-973) обме-жити самостійність герцогств викликала їх повстання. Для зміцнення свого авторитету і створення дієвого адміністра-тивного апарату королівська влада шукає союзу з церквою. Оттон І та його син Оттон II щедро роздають землю єпис-копам і монастирям. Ці земельні надання церкві супрово-джувалися передачею їй широких політичних прав над усім населенням цих земель. Церква перетворилася на великого феодала-і му ніста. На території церковного імунітетного округу заборонявся будь-який суд, крім церковного. Цер-ковні установи отримали право вищої юрисдикції над за-лежним населенням. Одночасно церкві надавалися широкі державні повноваження, вона фактично перетворювалася у виконавчий і судовий орган Німецької держави. Єпископ-ствам і абатствам, що безпосередньо підпорядковувалися королю, надавався т. зв. королівський банн над територією, яка далеко виходила за власні межі їх земельних володінь. Під королівським банном розумілася уся сукупність держав-них функцій і повноважень (судових, адміністративних, військових та ін.), що теоретично належали королю, а фак-тично - установам церкви. Тим самим в Німеччині єпископи і абати виконували функції, аналогічні тим, що у Франції і Англії покладалися на світських слуг королів - прево та ше-рифів. Однак німецька система мала одну суттєву перевагу. Король зберігав право затвердження на усі вищі церковні посади, сама церква лише висувала на його розгляд ті чи інші кандидатури (така система називається інвестурою). Оскільки римо-католицький клір пов'язаний обітницею це-лібату (безшлюбності), єпископи і абати не могли мати за-кон ненароджених спадкоємців, яким би прагнули і могли передати свою владу і повноваження. Пригадаємо, як у сусід-ній Польщі коменданти королівських фортець-каштеляни намагаються небезуспішно перетворити свою посаду у спад-кову, як у Франції чи Англії королівська влада пробує не без труднощів боротися з владою церкви, і переваги німецького «винаходу» видадуться очевидними. Вищі церковні санов-

ники в Німеччині використовувалися королем для диплома-тичної, адміністративної, судової і навіть військової служби. Нерідко на чолі підрозділів королівського війська стояв єпис-коп чи абат. Королі отримували готовий апарат управління, не зазіхаючи на спадкове закріплення землі і влади, церква -усі вигоди від здійснення владних функцій. Ця церковна організація, поставлена на службу королівській владі, отрима-ла назву КеісИзІіігсИе, тобто державної або імперської церкви.

У 955 р. Оттон І зумів домогтися вирішальної перемоги над угорцями на р. Лех поблизу Аугсбурга. Цим було по-кладено край угорським набігам на німецькі землі.

Уже перший похід Оттона І в Італію (951 р.) завершився приєднанням Ломбардії, а Оттон І став королем лангобардів. Після