У XVIII — на початку XIX ст. правлячі кола Російської імперії намагалися привести українське законодавство у від-повідність до російського. Однією з кодифікаційних комісій керував відомий правознавець, автор кількох проектів дер-жавних реформ ліберального напряму граф М. Сперанський. 1808 р. він став найближчим радником імператора Олексан-дра І. Тоді ж таки, у 1804 — 1808 рр., М. Сперанський разом з головою української кодифікаційної комісії графом П. Зава-довським та групами кодифікаторів права на чолі з А. Пов-станським і Ф. Давидовичем уклав «Звід місцевих законів губерній і областей, приєднаних від Польщі» та «Зібрання ци-вільних законів, діючих в Малоросії» під назвою «Зібрання малоросійських прав» 1807 р. Ці збірники містили норми чинного в Україні права. Із 1255 статей «Зібрання мало-російських прав» 515 грунтувалися на нормах Литовського статуту, 457 — на «Саксонському зерцалі», 224 — на Холмсь-кому праві й 58 — на Магдебурзькому праві.

«Зібрання малоросійських прав» і нині залишається цін-ним джерелом знань про право України XVIII — першої поло-вини XIX ст. У ньому чи не вперше в дореволюційній історії було систематизовано норми цивільного права, зокрема про спадкування, власність, сімейно-шлюбні та інші правовідно-сини. За змістом — це збірник феодального права. На відміну від попередніх збірників XVIII ст. у ньому знайшли відобра-ження ті правові зміни, що відбулися в Україні у зв'язку з роз-кладом феодалізму і зміцненням капіталістичних відносин.

Наприкінці 1807 р. відредагований примірник «Зібрання» було передано для перевірки до другої експедиції кодифі-каційної комісії другого відділення «Власної Його Імпера-торської Величності Канцелярії», де збірник пролежав без руху багато років. Тим часом урядові кола Російської імперії, вбачаючи необхідність у висвітленні норм Литовського стату-ту, яким ще користувалися судові й адміністративні органи на місцях, ініціювали (наказ міністра юстиції) видання цього ста-туту в редакції 1786 р. під контролем 6-го відділення тієї ж «Власної Його Імператорської Величності Канцелярії». Ли-товський статут вийшов у світ 1811 р. в російському перекладі двома книгами. Він містив норми цивільного і процесуально-го права, що залишалися чинними в Україні під час реформу-вання місцевої влади й управління.

Під керівництвом М. Сперанського було складено Повне зібрання законів Російської імперії (в 45 томах; 1830 р.) і «Звід законів Російської імперії» (в 15 томах; 1832 р.). З поширен-ням цього «Зводу» на Правобережну й Лівобережну Україну і запровадженням там загальноімперського законодавства втратили чинність норми Литовського статуту. Так було до решти ліквідовано автономію України.

Загалом норми права в усіх сферах його застосування не виходили за межі феодально-кріпосницьких відносин. І лише кілька нових норм, зафіксованих у Х томі, віддзеркалювали буржуазний характер тогочасних майнових відносин та інте-реси буржуазії.

1839 р. вийшов Сільський судовий статут, що містив норми феодального цивільного, кримінального і процесуального права, а 1846 р. набуло чинності «Уложення про покарання кримінальні та виправні». Правові норми «Уложення», порівняно з викладеними в XV томі «Зводу законів Російської імперії», розширювали сферу застосування кримінального права й відображали каральну політику царизму.

Вищеназвані джерела охоплювали найважливіші галузі права: цивільне, кримінальне, процесуальне та інші. Коротко зупинимося на деяких із них.

«Звід» унормовував різні види цивільних правовідносин:

право власності, зобов'язальне право, спадкування, сімейне право та інші. Ці норми в основному були сконцентровані в Х томі, де розкривалася ціла низка важливих юридичних категорій, як-от: право власності, види власності, об'єкти права власності, суб'єкти цього права, види його обмеження та захист. Зазначимо, що з укладенням «Зводу» вперше в російському законодавстві з'явилося поняття «право влас-ності». Воно тлумачилося як право особи володіти, користу-ватися і розпоряджатися майном до передачі свого права на нього іншому суб'єктові шляхом купівлі-продажу, застави чи в, інший спосіб. Право власності тісно пов'язувалося із зобов'язальним правом. Регламентувалися загальні обов'яз-кові вимоги до змісту договору (добровільність, предмет, мета, порядок укладення) та його виду (обмін, купівля-продаж, найм на роботу, позика, доручення, підряд, постачання тощо). Також уперше регулювалися зобов'язальні відносини влас-ників майна та фінансів у разі створення різних товариств (корпорацій).

«Звід» встановлював суворі вимоги дотримання розроб-лених форм укладення договорів, розширював засоби забезпе-чення їхньої дієвості (поручництво, неустойка, застава тощо), конкретизував норми відповідальності за порушення умов до-говору. Інакше кажучи, царський уряд законодавче закріп-лював права буржуазії, яка була творцем нових суспільно-економічних відносин. Що ж до спадкового права, пов'я-заного з правом власності, то у «Зводі» його норми забезпечу-вали матеріальні інтереси прямих і непрямих спадкоємців. Пріоритет надавався чоловікам. У Російській імперії спадкове право грунтувалося на давньому звичаєвому праві, яке, попри деякі зміни в історичному розвитку народів Київської Русі, добре збереглося. Цивільне право захищало власників, у той час як кріпосне селянство, залишаючись об'єктом права, було незахищене законодавче.

В Україні кримінальне право регулювалося нормами, що походили з різних джерел — Литовського статуту (до 1840 р.), пізніше нормами «Зводу законів Російської імперії», а також «Уложенням про покарання кримінальні та виправні» (корот-ко — «Кримінальне уложення»), яке можна вважати першим у Російській імперії кодексом кримінального права. Він міс-тив загальну і особливу частини, що випливали із «Зводу». Ці правові джерела визначали поняття «злочин» як дію, заборо-нену законом під загрозою покарання. Такі дії поділялися на тяжкі злочини, злочини і проступки. Відповідальність наста-вала при наявності умисної дії, а також внаслідок необереж-ності,