Діяльність судів України, як і будь-якої іншої частини Російської імперії, сприяла зміцненню і захистові економіч-ного й політичного становища дворянства. Разом з тим судова система на українських землях протягом першої половини XIX ст. була неоднорідною. Якщо в Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях вона нічим не відрізнялася від тієї, що існувала в центральних губерніях Росії, то в судових установах Правобережної Украї-ни, а також Чернігівської і Полтавської губерній ще збері-галися деякі місцеві та історичні особливості.

У кінці XVIII — на початку XIX ст. судова система Слобідсько-Української, Херсонської, Катеринославської і Таврійської губерній зазнала реформ, здійснених Павлом І. Потім Олександр І своїм указом від 9 вересня 1801 р. частково відновив судову систему, що склалася відповідно до «Установ-лення для управління губерній Всеросійської імперії» 1775 р. До цієї системи входили губернські суди з поділом на палати кримінального і цивільного ведення справ. Вони стали другою апеляційною інстанцією для нижчих судів. Судами першої інстанції залишалися станові суди: в повітах — нижній земсь-кий суд (він же державний орган управління) для дворян і селян; у містах — магістрати й ратуші.

Палата цивільного губернського суду складалася з голови і радника, які призначалися урядом, чотирьох засідателів (два від дворян і два від купців). Вона розглядала справи про власність, оформляла угоди стосовно кріпосних «душ» (про-даж, купівля, обмін тощо).

Палата кримінального губернського суду мала таку саму структуру, як і цивільна. Вона розглядала за першою інстан-цією справи про посадові злочини, підпали, порубки та інші, що завдавали шкоди державі. Вироки в цих справах затверд-жували губернатор і казенна палата. В разі незгоди з рішенням суду, губернатора й казенної палати справа подавалася на роз-гляд до Сенату. Крім того, кримінальна палата повинна була вносити на ревізію Сенату і такі категорії справ: вироки у вигляді смертної кари або позбавлення честі; справи в обвину-ваченні дворян і чиновників у вбивстві, навіть у тих випадках, коли їх визнано невинними. Імператор мав право втручатися в судовий процес і відстрочувати будь-який вирок палати. Справи з незначних злочинів, за які призначалися покарання у вигляді арешту, штрафу чи догани, вирішувалися в палаті остаточно.

Нижні (повітові) суди розглядали справи дворян, дер-жавних селян та іншого населення повіту, крім справ по-міщицьких селян, які належали до юрисдикції поміщицького суду. Магістрати й ратуші займалися справами купців та міщан. Земські й магістратські суди розглядали як цивільні (з сумою позову до 100 крб.), так і кримінальні справи, що не передбачали смертної кари, позбавлення честі й тілесних покарань. Вони не підлягали апеляції та ревізії судами другої інстанції. Ці суди виконували також нотаріальні дії.

Судова система частини Київської, Волинської та Подільської губерній помітно відрізнялася. Тут діяв головний (губернський) суд, який був апеляційною інстанцією для нижчих судів — повітових, підкоморських, магістратів і ратуш. Головний суд складався з двох департаментів: цивільного й кримінального ведення справ, компетенція яких була такою, як і палат цивільного й кримінального суду. Повітовий суд не підлягав адміністрації і складався з голови (судді), двох підсудків (асесорів), нотаря (писаря). Суд мав четверо возних. Їхньою компетенцією було: огляд потрав, порубок тощо;

оцінка і стягнення заподіяних збитків. Склад суду і возних обирався дворянством. Підкоморські суди вирішували межові спори. Магістрати складалися з двох голів і чотирьох ратманів, які обиралися міською громадою.

Майже такою самою була судова система в Київській і Полтавській губерніях. Тут головною судовою інстанцією також був генеральний суд, який за значенням не поступався палатам цивільного й кримінального суду. Особливість гене-рального суду полягала в тому, що старшому з генеральних суддів у разі відсутності губернатора й віце-губернатора дору-чалося тимчасово керувати губернією. Генеральний суд скла-дався з двох департаментів, кожен з яких мав генерального суддю і двох радників, що призначалися урядом, а також п'ятьох засідателів, обраних від дворян на три роки. Повітовий і підкоморський суди цих губерній не відрізнялися від судів Правобережжя.

Суспільно-політичний устрій і право в Галичині,

Північній Буковині та Закарпатті

Суспільно-політичний лад і право Східної Галичини, Пів-нічної Буковини і Закарпаття, що перебували у складі Австрійської імперії, мали свої особливості. Абсолютна влада в державі належала імператорові (цісарю), який здійснював керівництво за допомогою цілої низки органів влади й управління. До березня 1848 р. налічувалося 10 придворних рад і головних управлінь: 1) імператорсько-королівське при-дворне канцлерство; 2) королівська угорська придворна рада і канцлерство для Угорщини; 3) королівське трансільванське придворне канцлерство для Трансільванії; 4) імператорсько-королівська генеральна придворна камера; 5) імператорсько-королівська придворна камера для монетної і гірничої справи; 6) імператорсько-королівська головна рада юстиції; 7) імпе-раторсько-королівська головна поліційна і цензурна придвор-на рада; 8) імператорсько-королівська військова рада; 9) ім-ператорсько-королівська генеральна контрольна дирекція; 10) імператорсько-королівське таємне канцелярство правля-чого дому, двору і держави. Керівники цих придворних уста-нов були найближчими радниками монарха в справах своїх відомств. Усі ділянки суспільно-політичного життя узгоджу-валися і регулювалися загальними