крайового комітетів. Діяль-ність цих органів суворо контролювалася призначеним імператором намісником. Поділ Галіції на три округи передбачав поділ населення на три групи за національностями: краків-ський — з польською, львівський — з польською і україн-ською, станіславський — з українською. Це мало свідчити про турботи уряду в справі забезпечення національних інтересів, і насамперед українського населення. Але українську мову не було допущено ні в адміністративні, ні в громадсько-культурні та освітні заклади. Уряд Австрії на цих землях підтримував полонізацію. 1851 р. імператор патентом від 31 грудня лікві-дував залишки революційних завоювань (скасувавши попе-редні рішення) і відновив абсолютизм.
Система абсолютизму протягом першої половини XIX ст. розповсюджувала правові положення, обов'язкові для Галіції та Лодомерії. Вони входили до спеціальних збірників, які вклю-чали «накази й закони для всіх», «вироки», «мандати», «патен-ти» та інші правові акти. Усі вони друкувалися німецькою та польською мовами, як, зрештою, і «Провінціальний звід зако-нів» (Львів, 1827—1861 рр.), пізніше названий «Загальним вісником місцевих законів». Для захисту інтересів панівних станів з 1797 р. почав діяти новий цивільний кодекс. Його дже-релами стали пандектне (цивільне римське) право, Прусське цивільне уложення 1794 р., провінційне право деяких око-лиць, правові норми України-Руси.
ЛІТЕРАТУРА
Апановчч О. М. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі.— К., 1993.
Бабій Б. М. Місцеві органи державної влади Української РСР в 1917— 1920 рр.- К, 1967.
Бабій Б. М. Українська радянська держава в період відбудови народного гос-подарства (1921-1925).- К., 1961.
Бандера С. Перспективи Української Революції. — Мюнхен, 1978; Дрогобич, 1999.